Твоя Марія... і Кіб - Аліна Миколаївна Болото

Але ця запізніла думка вже не могла допомогти Даруа: двоє хлопців у космофлотівській формі витягли зі скафандрів спочатку його, а потім і Конова. Конова пом’яли більше, та він ще пручався. Бранців жбурнули на підлогу й міцно сповили липкими стрічками, примотали один до одного, спиною до спини.

Вдоволена бабуся щасливо розсміялася. Пасажири з «Лорі» лаючись виривали один у одного з рук трофейні скафандри: кожен хотів надягнути обнову.

— Даре! Пробач мені, заради Бога! — простогнав Конов. — Я не зміг стріляти! Це все одно, що розстрілювати дітей!

Ватіш і сам це бачив, але водночас він із жахом відчував, що свідомість ніби вислизає, намагаючись і його втягти в ці божевільні ігри. Йому дедалі більше хотілося втрутитись у бійку. Адже скафандр все-таки належав йому!

— Алексе! — Ватіш вибухнув найбруднішими лайками, які знайшлися в пам’яті. — Ви ж — косморозвідник, так вас і розтак! Зробіть що-небудь!

Конов завовтузився, й Ватіш зрозумів, що він намагається сісти. Але сісти вони могли тільки вдвох, і вони це зробили. Бабуся з захватом почала обох цілувати. Ватіш похмуро подумав, що коли судилося, щоб їх замучили жінки, то краще б це була та золотоволоска! Та саме її тут і не було.

— Мадам! — з пафосом промовив Конов, ухиляючись від чергового поцілунку. — Якщо ви нас розв’яжете, ми зможемо провести час значно приємніше!

— Пустунчику! — бабця насварилася пальчиком. — Ви від мене знову втечете!

Конов приготувався заприсягтись у вірності, але побачив Будду, що наближався, й знітився. Будда не терпів брехні!

І далі сперечаючись, пасажири та екіпаж «Лорі» полишили рубку й покинули бранців під владою щасливої пані-капітанші. Ватіш покрутив головою, прикидаючи, яка відстань їх відділяє від передавача. Коли в рубку вдиралися нападники, мікрофон працював. Якщо Барс і далі прослуховує хвилю «Лорі», можна спробувати з ним зв’язатися.

І тут коридорами «Лорі» розляглося дике ревище! Бабця злякано зіщулилась, Дар заціпенів, а Конов забув про Будду.

— Що це? — Даруа насилу виштовхнув із горлянки ті двоє слів.

Ревіння повторилося й скінчилось несамовитим виттям. Ватіш відчув, як по спині побігли струмочки холодного поту. Конов болісно застогнав:

— Це — Барс, Даруа! Це — Барс!

Почувши страшне ревище, бараноїд злякано киркнув і кулею вилетів з каюти, Міккі з вереском стрибнув на руки господареві, а хлопчики зайшлися плачем. У сусідній каюті голосно закричала розбуджена Літа.

Коли ревіння повторилося, Петер, не довго думаючи, поліз ховатися під ковдру, тремтячий Андрес кинувся за ним, а Літа зайшлася несамовитим криком.

Творці Барса, що закладали в його пам’ять рикання дикого звіра, навряд чи замислювались над тим, які наслідки може мати цей жарт. Кожен біел мав прізвисько, й коли косморозвідники працювали разом, голос тварини частенько застосовувався як позивні. Риком Барс скликав екіпаж під час посадки на атмосферну планету, коли капітан оголошував загальний збір. Риком косморозвідники вітали один одного замість дружнього салюту. Востаннє Барс гарчав у присутності свого другого капітана, коли команда прощалася зі старим кораблем. З того часу ніхто не турбував його звірячого голосу.

Але зараз Барс знову виявився на службі. Він раптом зрозумів, що екіпаж у пастці: вони опинилися в ущелині Радомая, і тільки сусідній корабель може прийти на допомогу. Барс буцімто спустився на кілька миль південніше на плато Десси. Можна було звернутися засобами звичайного зв’язку, але аварійний сигнал скликав і тих, хто заглибився в чорні нетрі. На ревіння збиралися всі. Тільки разом можна було перемогти, й Барс ревів на всіх хвилях діапазону й навіть всередині власної оболонки.

Диспетчер «Талану» терміново викликав рятувальників Нготені. Вони були вже порівняно недалеко від місця аварії «Лорі», але звістка про те, що нещастя сталося ще й із транспортником, змусила їх збільшити швидкість. Не відповідаючи на заклики бази, Барс репетував звіриною мовою про нещастя. Ефір наповнився схвильованими людськими голосами: рятувальники запитували спостерігачів про всі події в секторі. Чи не збився ще хто з курсу? Чи не вразила екіпажі раптова хвороба? Не чути про спалахи на зірках? А може, в секторі з’явилися бандити?

Нічого цього не чув Барс. Видіння заваленого в ущелині екіпажу змушувало його шаленіти, закликаючи на поміч. І раптом він почув кінське іржання! Тільки біел міг так відповісти! Барс замовк і приготувався слухати.

— Говорить Пегас! — долинув з динаміків сварливий голос. — Що з тобою діється?!

— Екіпаж завалило в ущелині! Прошу допомоги!

— Роззуй очі, Барсе, ти не на планеті! Ти завис поруч із механічною цяцькою і репетуєш, наче тебе ріжуть! Хто в тебе сьогодні капітан?!

— Даруа Ватіш!

— Скажи своєму Даруа Ватішу, щоб перевірив твої мізки! У тебе негаразд із біологічною частиною!

Барс блокував частину своїх вузлів і відразу зрозумів, що Пегас має рацію. Хтось зламував програми, перебираючи на себе частину енергії. Барс негайно активізував датчики і знайшов випромінювання, що йшло з кают-компанії! Якийсь біологічний об’єкт намагався впливати на мозок транспортного корабля!

Барс спробував вступити в мовний контакт, але отримав у відповідь такий удар по сенсорах, що в нього ледве не відімкнулося блокування. Ще ніхто не намагався зводити з розуму біоелектронний мозок, і в Барса не було варіантів захисту.

Біел спробував викликати капітана, та Ватіш не відповідав. Він давно вже перебував на «Лорі», і косморозвідник Олександр Конов пішов разом з ним. Барс міг звернутися до людей, що залишились, але йдучи, Даруа наказав Барсу про них піклуватися. Люди були ще надто незрілі, щоб віддавати накази.