Твоя Марія... і Кіб - Аліна Миколаївна Болото

— А ти мені не вказуй! Я буду там, де треба!

— Ти — молодий телепень, тут усе заражене!

— А мені — начхати!

— Ти!.. — Конов сам не зрозумів, як у нього в руці опинився випромінювач, побачив тільки, що очі Ватіша дико розширилися, й останньої миті випростав руку вбік. Розряд ковзнув по плечі скафандра Даруа, перетворюючи на пил дорогу обшивку коридорної панелі. Із дзенькотом луснув світильник.

Обличчя Ватіша зблідло, але він простягнув руку вперед:

— Віддай зброю!

Конов похитав головою. Не без натуги він знову опанував себе: без шолома, вже не можна розраховувати на власний здоровий глузд. Адже він щойно змусив Ватіша теж скинути захисний шолом і мало не вбив його. Хто гарантує, що коли Ватіш отримає в руки зброю, не пристрелить його самого?

— Даре, я вже схибнувся! Зараз і ти схибнешся, й ми просто повбиваємо один одного! Що з дітьми?

— З ними все гаразд.

Конов із зусиллям заштовхнув випромінювач у кобуру.

— Поки-що гаразд! Коли ми з тобою повернемося на корабель, життя їм ніхто не гарантує! Даре, потрібно відстикуватися від «Барса»! Незабаром прибудуть рятувальники, нехай вони хоч когось застануть живим!

— Про що сперечаються шляхетні джентльмени? — на плече Конова лягла тонка рука, внизана браслетами. Конов повів поглядом по руці, по округлому плічку й довгій шиї… Сама Афродіта з усмішкою мружила карі очі! Конов відчув біля себе голосне дихання Даруа й знову опинився на океанському пляжі поруч з Буддою.

Ледь ступивши на «Лорі», Даруа відчув тривогу. Він ще кілька разів викликав Конова, але Олександр не відповідав. Шукати людину в лабіринтах незнайомого корабля — лише тепер Даруа зрозумів, яке складне завдання поклав на себе!

Хаос у коридорах не справив на Ватіша особливого враження (щось схоже, на думку Даруа, й мало б виявитися на судні, що терпить аварію). Гірше було зі станом людей. На перший погляд вони нічим не відрізнялися від тих, котрих Ватіш залишив на «Талані». Та тільки на перший погляд!

Коли назустріч Ватішу трапилася людина в смокінгу, Даруа зрадів. Він звернувся до джентльмена зі словами:

— Скажіть, будь ласка…

Чоловік не повернув голови. Він пройшов повз Ватіша, немов крізь порожнечу, й зник в одній з кают. Ще двоє парубків тягли дивну на вигляд кушетку з порізаною смугами оббивкою.

— Агов, хлопці!

Один з них обернувся, ляснув себе по заду й присвиснув. Ватішу схотілося в’їхати жартівникові в пику, але він стримався. Конов сказав, що на «Лорі» проблеми. Цікаво, які? Діти начебто не постраждали: перелякані, щоправда, але поводяться як звичайні діти. Може, й справді народ наркотиками накачався? Хіба мало в багатіїв примх?

Звідкись збоку долинув жіночий лемент. Даруа стрепенувся, рвонувся був на крик, але налетів на захоплену одне одним парочку й вискочив, як обпечений.

— Юначе! — Даруа озирнувся й побачив жінку похилого віку в капітанській формі. — Підійдіть сюди! — Ватіш не чув про жінок-капітанів прогулянкових яхт, але, зрештою, він не так давно служив у космофлоті. Бабуся вимогливо поманила Ватіша пальцем:

— Я до вас звертаюся! Що ви тут робите?

— Я прибув на аварійний виклик, капітане!

Жінка схвально посміхнулася:

— Як приємно зустріти виховану молоду людину! Ваш друг був не настільки вишколений!

— А де він?! — пожвавішав Ватіш.

— Напевно, в оранжереї. Усі наші гості повинні насамперед відвідати оранжерею! У нас є унікальні екземпляри!..

Базікаючи й далі, вона тим часом наблизилася майже впритул, і безсоромно розглядала Ватіша. Даруа почувався незатишно, але нагадав собі, що скафандр — досить надійний захист від навіжених.

— Скажіть, — бабуся сором’язливо нахилила голову, — а ви вмієте грати в баскетбол? Я хотіла б зіграти з вами…

Ватіш трохи розгубився, потім пригадав, як розмовляв з дітьми Барс.

— Звичайно, капітане, я чудово граю в баскетбол! Якщо ви покажете мені оранжерею, я обіцяю зіграти з вами негайно, як тільки відшукаю друга!

Бабуся засяяла, навіть заплескала в долоні:

— Тільки не обдуріть! Оранжерея — на носі яхти! Повертайтеся швидше, я чекатиму!

— Жінки породжують суєту! — філософськи відзначив Будда.

Конов кинув у його бік миттєвий погляд і знову повернувся до Афродіти:

— Ми, власне, не сперечалися, ми розмовляли!

— Розмовляли! — ствердив Ватіш.

Молода жінка розсміялася — відкинула голову й показала чудові зубки-перлини.

— А мені ваша бесіда здалася сваркою!

— Ні! — гаряче запевнив Ватіш, і тут його погляд упав на Будду. Той тримав у руках два кольти, а зсунутий на потилицю капелюх не віщував нічого доброго. Триденна щетина Будди підкреслювала оскал усмішки. Ватіш мимоволі схопився за бік, але кобура його скафандра була порожня: вся зброя залишилася в Конова. — Ми так мирно розмовляли!..

Афродіта відпустила плече Конова й підхопила під руку Ватіша:

— Знаєте, я так скучила за гостями! За весь час польоту — жодного незнайомого обличчя! Знаєте, Отто зібрав непогану компанію, але бачити їх щодня — це занадто!