Твоя Марія... і Кіб - Аліна Миколаївна Болото

Океан розмірено гнав до берега вали. Сосна над урвищем видалася Конову знайомою, хоча він був певен, що ночував не тут. Поява жінки серед цієї недоторканої природи навівала думки про тлінність людського буття. От стоїть вона, така тендітна й легка, серед диких каменів пляжу, дмухни — і зникне, як росинка під палючим промінням сонця! Що таке людина в порівнянні з глибинами космосу?!

Від піднесених думок його відволік Ватіш. Вимушено всміхаючись Афродіті, він повернувся до Олександра й крізь зуби прошипів:

— Алексе, ця сволота за вами зараз стрілятиме!

Конов миттєво повернувся, вихоплюючи випромінювач, але зустрівся тільки зі здивованим поглядом Будди й розслабився:

— Пусте, Даре, це мій друг.

Кольти вистрілили. Конов повалився на коліна, потім упав обличчям у пісок. Ватіш застиг у напруженій позі, не зводячи погляду зі стволів, які стікали димком, а дівчина й далі щебетала:

— Знаєте, у нас сьогодні вечірка, то я вас запрошую!

— Відійди від неї, виродку! — звелів Будда, спрямовуючи дуло в груди Ватішу. У роті Даруа пересохло, в скронях ломило. Він обережно вивільнив руку з теплої дівочої долоні. Теплої? Через метал рукавички?

Ватіша пройняв дріж. Мара зникла, й він побачив себе посеред коридору поруч із симпатичною золотоволосою дівчиною. Поблизу зі спрямованим у бік порожнього місця випромінювачем застиг Конов. Очі його здавалися зовсім скляними: Конов розмовляв з Буддою. Ватіш подумав: якщо зараз Олександра гукнути, він просто вистрілить на звук.

— То ви прийдете на вечірку? — повторила дівчина.

— Так-так, обов’язково! — Ватіш потягнувся до випромінювача, але тут Конов запхнув зброю в кобуру й озвався:

— Даре, нас кудись запрошують?

Неподалік знову гуркотів океанський прибій, але тепер Даруа бачив дві картинки, що накладалися одна на одну. В одній поруч з Коновим височіла бронзова статуя божества. У другій мертвий Конов лежав на піску, а до самого Ватіша з двома кольтами в руках з усмішкою наближався Будда в подобі ковбоя. І на обох картинках усміхнена Афродіта помахувала рукою на прощання.

— Алексе, нам потрібно відстикувати «Барса»!

Обидві картинки злилися в одну й зникли. Золотоволоса дівчина, все ще усміхаючись, повернула за ріг коридору. Конов похмуро поманив рукою Дара:

— Ходімо, рубка там!

Вони рушили в той бік, поступово прискорюючи крок, а далі побігли. Ватіш намагався не відставати й не відривати погляду від спини Конова. Під ноги раз у раз потрапляли дрібні предмети, але периферичним зором Ватіш постійно ловив океанський берег, і тому на підлогу він не дивився. Боявся побачити мертвого Конова.

— Юначе!

Ватіш з розгону проскочив повз розчаровану бабцю. Конов уже звертав у рубку, коли скривджена пані покликала несподівано гучним голосом:

— Віллі! Максику! До мене! На борту чужинці!

Почулося тупотіння численних ніг, але Ватіш услід за Коновим вскочив у рубку, й двері відрізали їх від переслідувачів. Конов гарячково клацав перемикачами, а Ватіш підскочив до передавача, який і далі працював на аварійній хвилі і ввімкнув голосовий зв’язок:

— Рятувальникам! На «Лорі» лютує невідома хвороба! Скафандри не захищають!..

Двері з вереском вдавилися в стіну, від сильного удару Даруа відлетів, змітаючи тілом незакріплені деталі, а Конов відскочив у куток з криком:

— Стояти, мерзото, стрілятиму!

Обидва випромінювачі в його руках ощерили дула на юрбу. Але люди напирали, їхні перекошені обличчя палали люттю. У першому ряду Конов побачив дівчинку, яка нещодавно вела його до оранжереї. Дівчинка з ощереними зубками повільно рухалася вперед, і руки її невпинно нишпорили в повітрі в пошуках жертви. Конов підняв випромінювачі і… не вистрілив! Юрба звалила його з ніг, зім’яла, й він зник з очей Ватіша, тому що в того самого вчепилася безліч рук.

Петер прокинувся від того, що Міккі дзявкнув. Спросоння хлопчик спробував пригорнути його, але собака випручався і, заливаючись гавкотом, атакував розгніваного бараноїда. Той спробував був наблизитися до сонних дітей з метою знайомства, та Міккі цього не схвалював.

Бараноїд киркнув, очі його з блакитних поступово зробилися темно-синіми. Спочатку звірові не сподобалося зникнення прийомної мами, а тепер його почав дратувати настирливий собака. Бараноїд зголоднів. Останнім часом його годували люди, й робили це регулярно. А тепер обід раптом скасували!

Міккі ненадовго замовк, тому що бараноїд зробив випад у його бік, а потім вереснув, коли пазури зачепили його лапу.

— Дядьку Даре! — загукав Петер. — Ваш кіт кривдить Міккі!

Ватіш не втрачав свідомості, просто події немов затягнуло туманом. Спочатку його збили з ніг, потім хтось випробував на міцність скафандр, але розрахована на серйозні перевантаження металева тканина змусила нападників волати від болю в поранених руках. Ватіш спробував підвестися, але під вагою тіл знову впав на підлогу. Чиясь зігнута в лікті рука опинилася під його підборіддям, і Даруа з жахом зрозумів, що зараз йому просто скрутять шию.

— Ні! — бабуся в капітанському одязі вчепилася в обличчя нападника, й той з криком випустив Ватіша. — Не вбивайте їх!

«Яка мудра бабця! — подумав Ватіш. — Даремно я не зіграв з нею в баскетбол!»

— Скафандри! Зніміть з них скафандри!

«Чорт, а бабця розумніша за мене! — вжахнувся Ватіш. — Не слід було продиратися в рубку! Викликати б Барса, щоб сам відстикувався від „Лорі“!»