Домбі і син - Чарльз Діккенс

Містер Домбі приймає їх із звичайною своєю гідністю і стоїть випростаний, як завше, перед каміном. Він почуває, що світ дивиться на нього їхніми очима. І очима довколишніх портретів. І очима містера Пітта на книжковій шафі. Навіть карта самого цього світу, що висить на стіні, і та має очі.

— На диво холодна весна, — каже містер Домбі для годиться.

— Хай йому біс, сер! — в нападі гарячої приязні гукає майор. — Джозеф Бегсток не вміє прикидатися. Якщо ви хочете тримати своїх друзів на віддалі, Домбі, й показувати їм спину, то Дж. Б. для цього не підходить. Джо — чоловік простий і крутий, сер; прямодушний він чоловік, той Джо. Його королівська високість, покійний герцог Йоркський зробив мені честь, кажучи — заслужено чи незаслужено, то вже інша річ: «Якщо є в мене на службі чоловік, на чию правдомовність я можу покластися, то це Джо — Джо Бегсток».

Містер Домбі показує, що з цим згоден.

— Так от, Домбі, — веде далі майор, — я — людина світська. Наш друг Фінікс — якщо можна мені так…

— Матиму за честь, безумовно, — каже кузен Фінікс.

— …Теж людина світська, — махає головою майор. — І ви, Домбі, — ви теж людина світська! Так от, коли сходяться троє світських людей і до того ж друзів… якщо можна так… — каже він, знов удаючись до кузена Фінікса.

— Безумовно, — стверджує кузен Фінікс, — якнайщиріших.

— …друзів, — підхоплює майор, — то, на думку старого Джо (Дж. може й помилятися), що думає світ з цього чи іншого приводу — визначити дуже легко.

— Безперечно, — стверджує кузен Фінікс. — Фактично кажучи, це ж цілком очевидно. Я дуже хотів би, майоре, висловити моєму другові Домбі мій великий подив і жаль з приводу того, що моя чарівна й достойна родичка, яка мала всі дані, щоб зробити чоловіка щасливим, настільки забула свої обов’язки перед… фактично, перед світом, — що скомпрометувала себе в такий екстраординарний спосіб. Я й досі чортзна-який пригнічений і так і сказав учора ввечері довготелесому Сексбі — шість футів десять дюймів зросту; з ним мій друг Домбі, напевне, знайомий, — що все це мене до біса знервувало й роззлостило. Такого типу фатальні катастрофи навертають чоловіка на думку, — каже кузен Фінікс, — що у всьому, що діється, таки є Провидіння, бо якби моя тітка жила дотепер, то, думаю, така збіса життєрадісна жінка, як вона, зламалася б і, фактично кажучи, впала б жертвою.

— Так от, Домбі!.. — енергійно веде свою думку майор.

— Перепрошую, — втручається кузен Фінікс, — ще одне слово. Мій друг Домбі дозволить мені сказати, що коли б знайшлася обставина, здатна поглибити ті пекельні муки, які я відчуваю з цього приводу, то це хіба лиш цілком зрозуміле здивування світу, що моя чарівна, достойна родичка (прошу дозволу поки що так її називати) скомпрометувала себе, як кажуть, з білозубим чолов’ягою, який куди нижчий становищем, ніж її чоловік. Але, хоч я мушу просити мого друга Домбі, — і доволі наполегливо, — не обвинувачувати мою чарівну, достойну родичку, доки провину її не буде встановлено остаточно, я можу водночас запевнити мого друга Домбі, що родина, яку я репрезентую і яка тепер майже згасла (що навертає на збіса журні думки), не ставитиме йому жодних перешкод і з радістю погодиться на будь-який достойний вихід, що його він укаже, з цього становища в майбутньому. Вірю, що мій друг Домбі належно оцінить мотиви, які керують мною в цій вельми сумній і… е… фактично кажучи, я не бачу потреби надокучати моєму другові Домбі ще якимись зауваженнями.

Містер Домбі кланяється, не підводячи очей, і мовчить.

— Так от, Домбі, — каже майор, — наш друг Фінікс з красномовністю, що рівних їй старий Дж. Б. ще ніколи не чув, — ні, богом свідчуся, сер! — ніколи! — тут майор геть синіє й хапає свій ціпок посередині,— говорив про те, що стосується леді. Я ж, користаючи з нашої дружби, Домбі, торкнуся іншого боку цієї справи. Сер, — майор пирхає, мов кінь, — світ у таких випадках ставить свої вимоги, які повинні бути задоволені.

— Я знаю, — кидає містер Домбі.

— Безперечно, знаєте, Домбі, — каже майор. — Хай йому біс, сер, я знаю, що ви знаєте! Людина вашого калібру не може цього не знати.

— Мабуть, не може, — відповідає містер Домбі.

— Домбі! — говорить майор. — Решту ви здогадуєтеся. — Я кажу все, як є,— може, й передчасно, — бо Бегстоки завше казали все, як є. Мало, сер, користі бувало їм з цього, але така вже у них порода. З тим чоловіком треба стрілятися. Дж. Б. у вас напохваті. Він уважає себе вашим другом. Хай же благословить вас бог!

— Дуже вдячний вам, майоре, — відповідає містер Домбі.— Коли прийде час, я сам оддамся вам у руки. А що він іще не прийшов, то я поки утримуюсь від розмови на цю тему.

— А де той чолов’яга, Домбі? — питається майор через хвилину, яку пропихтів, мовчки дивлячись на нього.

— Не знаю.

— І ніяких відомостей? — питається майор.

— Є дещо.

— Дуже радий це чути, Домбі, — каже майор. — Вітаю вас.

— Ви мені вибачите, саме ви, майоре, — озивається містер Домбі, — що я наразі не буду входити в подробиці. Відомості не зовсім звичайні і добуті теж незвичайно. Може виявитись, що вони нічого не варті; а може, вони правдиві. Наразі важко щось сказати, і мушу на цьому зупинитись.

Хоча це й надто безбарвна відповідь на багряне завзяття майора, він приймає її з вдячністю і тішиться думкою, що світові світить така чудова нагода одержати те, що йому належить. Далі й кузен Фінікс дістає свою порцію заслуженого визнання від чоловіка його чарівної, достойної родички, а тоді і кузен Фінікс, і майор Бегсток виходять, залишаючи цього чоловіка сам на сам зі світом і з думками про їхню представницьку роль у вираженні того, як світ дивиться на його особисті справи та чого, цілком справедливо і слушно, від нього чекає.

Але хто ж це сидить у кімнаті економки й гомонить