Книга Джунглів - Редьярд Джозеф Кіплінг
– Він їв сьогодні чи ще полює голодний? – спитав Мауглі, знаючи, що від цього залежить його життя або смерть.
– Зранку він уполював свиню, а потім ще й напився досхочу. Не забувай, Шер-Хан не може і дня обійтися без їжі – навіть заради помсти.
– Ну й дурень! Дурний котисько! Нажерся, нахлебтався і гадає, що я чекатиму, поки він ще й виспиться! То де ж він лежить? Якби нас було хоча б десять, ми б дали йому чосу! Але буйволи не захочуть нападати, поки не вчують тигра, а я не знаю їхньої мови. Може, підемо по сліду, щоб буйволи почули його запах?
– Він проплив униз річкою, щоб слід загубився, – відповів Сірий Брат.
– Це Табакі його навчив, звісно. Він сам до такого не додумався б. – Мауглі стояв, поклавши палець у рота, і міркував. – До великого яру Вайнганги звідси півмилі. Я можу повести череду в обхід, через ліс, понад яром, а тоді спуститись, але так він утече від нас низом. Треба загатити протилежний кінець. Сірий Брате, ти можеш розділити стадо на дві частини?
– Хтозна. Та я привів тобі кращого помічника.
Сірий Брат відскочив убік і сплигнув у яр. Звідти показалася велика сіра голова, так добре знайома Мауглі, і в жаркому повітрі пролунало тужливе виття, яке можна почути тільки у джунглях, – мисливський поклик вовка опівдні.
– Акело! Акело! – вигукнув Мауглі, ляснувши в долоні. – Я знав, що ти мене не забудеш! У нас попереду багато роботи. Розділи стадо навпіл, Акело. Віджени корів з телятами звідси, а биків і буйволів – окремо.
Обидва вовки, петляючи, забігали поміж буйволів і корів, що сполохано мукали й задирали голови, і скоро розділили стадо на дві частини. В одній стояли корови, затуливши собою телят, і, люто зиркаючи спідлоба, рили ратицями землю, готові кинутись на вовка і затоптати його водномить. У другій частині лютували бики й бузівки, що з виду здавалися страшнішими, та насправді були не такі небезпечні, бо ж не захищали телят. І шестеро чоловіків не змогли б упоратися з цим ділом так спритно.
– Що тепер? – спитав Акела, важко дихаючи. – Вони хочуть знову збігтись докупи.
Мауглі скочив на спину Рами.
– Биків віджени наліво, Акело, та подалі. А ти, Сірий Брате, коли ми рушимо, стережи корів і заганяй їх до яру.
– Куди саме? – спитав Сірий Брат, відсапавшись, і клацнув зубами.
– Туди, де найкрутіші схили, щоб Шер-Хан не зміг вилізти! – крикнув Мауглі. – Тримай їх там, поки ми не прийдемо.
Бики, зачувши виття Акели, стрімголов посунули вперед, а Сірий Брат вискочив перед коровами й перепинив їм дорогу. Вони кинулися на нього, і він побіг попереду отари до яру, а тим часом Акела гнав биків ліворуч.
– Отак! Ще трохи – і вони помчать як навіжені. Пильнуй, пильнуй, Акело! Тепер тільки клацнеш зубами – і вони кинуться на тебе! Ну й робота – гірше, ніж заганяти чорних оленів! Чи ти коли-небудь думав, що ці лінюхи можуть так бігати? – спитав Мауглі.
– Я… я полював на них колись, – задихаючись від пилу, відповів старий вовк. – Що тепер – гнати їх у джунглі?
– Так, жени! Жени швидше! Рама аж казиться з люті. Ох, якби ж я міг йому сказати, що мені від нього потрібно!
Бики повернули – цього разу праворуч – із шаленим тупотом кинулися в лісові хащі. Хлопці-підпаски, що стерегли стадо за півмилі звідти, мерщій кинулися до селища з криком, що буйволи показилися і втекли.
Задум Мауглі був досить простий. Він хотів пройти окружною стежкою по пагорбах до самого яру, а тоді погнати биків донизу, щоб Шер-Хан потрапив у пастку між биками та коровами. Він знав, що тигр обважнілий після ситого обіду, не зможе битися і не вилізе нагору по схилах. Мауглі як міг заспокоював буйволів, а Акела біг слідом і час від часу підвивав, щоб підігнати відсталих. Довелося зробити чимале коло, щоб не підходити до яру надто близько і не сполохати Шер-Хана. Врешті-решт Мауглі вигнав стадо на крутий трав’янистий схил яру. Крізь віття дерев було видно видолинок, але Мауглі дивився тільки на схили яру і з радістю побачив, що вони дуже круті і що плющ та ліани, які їх укривають, не витримають тигра, якщо він захоче вилізти нагору.
– Дай їм перепочити, Акело, – сказав він, піднявши руку. – Вони ще не вчули тигра. Дай їм трошки спочити. Треба сповістити Шер-Ханові, хто йде. Тепер він наш.
Він приклав долоні до рота і гукнув у яр – це було так само, як крикнути в тунель, луна пішла низом. Та минуло чимало часу, поки у відповідь почулося сонне гарчання ситого тигра, який щойно прокинувся.
– Хто насмілився мене турбувати? – ревнув Шер-Хан, і строкатий павич з вереском випурхнув з яру.
– Це я, Мауглі! Тобі час показатись на Скелі Ради, коров’ячий злодюго! Донизу! Жени їх донизу, Акело! Униз, Рамо, униз!
Якусь мить стадо стояло непорушно на краю яру, та ось Акела завив на повен голос, і буйволи один за одним поперли в яр, як пароплави перевалюють через пороги. Пісок і каміння ринули навсібіч фонтаном. Зрушивши з місця, стадо вже не могло спинитись, і ледве воно спустилося на дно
