Диво-капелюх - Туве Маріка Янссон

— Подуматисля! — дивувалась Чубсля, — стільки метушнісля задля нассля!

Їх посадовили на почесному місці за найбільшим столом.

Коли вже стемніло й можна було засвічувати лампіони, Гемуль вдарив у гонг, що означало: «Починаємо!»

Бенкет почався дуже врочисто.

Всі причепурилися, хто як умів, і почували себе трохи ніяково. Віталися, кланялись, перекидались такими зауваженнями: «Добре, що нема дощу» або «Диви, торбинка таки знайшлася». Ніхто не зважувався сісти.

Мумі-тато почав з коротенької промови, нагадав, з якої причини влаштовано бенкет, подякував Чубслі й Махслі.

Далі він щось сказав про коротке північне літо, яким, мовляв, треба користатися й веселитись, поки можна, потім згадав свою молодість.

Мумі-мама притягла цілий візок пиріжків, і всі заплескали в долоні.

Відразу стало не так урочисто, а за годину всі вже бенкетували, аж гуло. Цілий садок — та що там! Ціла долина була повна освітлених столиків. Мигтіли світляки й блискуча гусінь, а лампіони на деревах гойдалися від нічного вітерця, мов величезні спілі яблука.

У серпневе небо знявся пучок ракет; описавши горду дугу, вони лопалися вгорі й дощем білих зірок поволі спадали додолу. Було так гарно, що всі позадирали носи й закричали:

— Слава!

Ось шугнув срібний водограй, потім завирував між деревами бенгальський снігопад! А тим часом Мумі-тато викотив стежкою в садок велике барило червоного пуншу. Всі кинулися до нього з посудом, хто з чашкою, хто з чаркою, з келихом, а хто з черепашкою або й скрученим листком, і кожного Мумі-тато пригостив.

— Тост за Чубслю й Махслю! — луною покотилося по долині.

— Слава! Слава!

— Славасля! — й собі закричали Чубсля й Махсля і почали з усіма цокатись.

Потім Мумі-троль вибрався на стілець і сказав:

— Вип’ємо за Мумрика-Нюхайлика, що десь тепер мандрує на південь, сам один, але напевне такий веселий, як і ми. Побажаймо йому гарного місця під намет і доброго гумору!

І знову вся долина підняла чарки.

— Ти гарно говорив, — похвалила його Хропка, коли він знову сів.

— Так, — скромно мовив Мумі-троль, — я наперед подумав, що скажу!

Мумі-тато виніс у садок музичну скриньку і з’єднав її з великим гучномовцем. І вся долина пішла в танок. Хто стрибав, хто тупцяв, хто літав. Жуки витанцьовували в повітрі, аж вуса маяли, а миші, притупуючи негнучкими ніжками, кружляли парами навколо альтанок.

— Дозвольте! — сказав Мумі-троль і вклонився Хропці.

Він глянув угору й побачив над верхів’ями дерев червону заграву.

То сходив серпневий Місяць. Великий-величезний, жовтогарячий, мов помаранча, і ніби з торочками по краях, він таємниче засяяв над долиною, сповненою світла й тіней.

— Такої ночі, як сьогодні, можна побачити й кратери, — сказала Хропка. — Глянь!

— Там, мабуть, страшенно порожньо, — задумливо сказав Мумі-троль. — Бідний Чарівник, як йому сумно блукати по кратерах у пошуках рубіна!

— Коли б ми мали добрий бінокль, то побачили б і його, — сказала Хропка.

— Авжеж, — сказав Мумі-троль. — Ну, та ходімо танцювати!

Бенкет був у розпалі.

— Ти втомиласля? — запитала Махсля.

— Нісля, — відповіла Чубсля. — Я думаласля. Всісля до нас такі добрісля. Треба б їх трохисля втішитисля.

Вони пошепотілися хвилину, покивали головами, тоді полізли до свого сховку й витягли звідти валізку.

Було вже за північ, коли садок раптом сповнився рожевого сяйва. Всі перестали танцювати, думаючи, що буде знову фейєрверк. А то просто Чубсля й Махсля відчинили валізку. На траві лежав гарний-прегарний Королівський Рубін. Вогонь, світло, навіть Місяць померкли при його сяйві. Мовчки, врочисто всі збиралися навколо полум’яного самоцвіту дедалі щільнішим кільцем.

— І є ж на світі така краса! — мовила Мумі-мама.

А Пхик глибоко зітхнув і сказав:

— Щасливі Чубсля й Махсля!

Королівський Рубін блищав, ніби червоне око на тлі темної Землі, і Чарівник помітив його з Місяця. Він уже кинув пошуки, сидів стомлений, сумний на краю кратера й відпочивав, а його чорна пантера спала неподалік.

Чарівник відразу здогадався, що означає та червона цятка на Землі. То був найбільший рубін, Королівський Рубін, якого він шукав не одну сотню років! Чарівник схопився на ноги і, натягаючи рукавиці та плащ, палючими очима дивився на Землю. Камені, які він зібрав, розсипалися, та він тепер думав тільки про один самоцвіт, про той, що менше ніж за півгодини повинен бути в його руках.

Пантера кинулась у простір, несучи на спині свого господаря. Швидше за світло мчали вони світовим безмежжям. Їм перетинали дорогу шипучі метеори, а зоряний пил укрив Чарівників плащ, мов сніг у метелицю.

Під ним дедалі яскравіше променіла червона іскра. Він скерував пантеру просто в долину Мумі і невдовзі сплигнув з неї на поблизькій горі.

Мешканці долини ще й досі зачаровано дивилися на Королівський Рубін. Сяйво дивовижного самоцвіту викликало в них спогади про найсміливіші їхні вчинки, про найкраще, що вони спізнали в житті або про що мріяли: вони ніби переживали його знову. Мумі-троль згадав про нічну мандрівку з Мумриком-Нюхайликом, Хропка думала про те, як гордо вона скорила дерев’яну королеву, а Мумі-мамі здавалося, ніби вона знову гріється до сонця на теплому піску й бачить над собою небо та морські гвоздики, що похитують голівками.

Геть усі полинули в свої спогади, тому аж стрепенулися, коли зненацька з темряви з’явилася біла миша з червоними очима й подріботіла просто до Королівського Рубіна. За нею вийшла чорна, як сажа, кицька і обляглася на траві.

Всім було відомо, що в долині не жила ані біла миша, ані чорна кицька.

— Киць-киць! — покликав Гемуль.

Проте вона дрімала собі й не думала відповідати.

— Добрий вечір, сестро! — привіталася лісова миша.

Але біла миша тільки підвела червоні очі й зміряла її довгим, понурим поглядом.

Мумі-тато простяг прибульцям по келихові пуншу, та вони не звернули на нього уваги.

Долину скувало якесь напруження, всі перешіптувалися й дивувались. Чубсля й Махсля занепокоїлися, сховали рубін у валізку й замкнули її. Та тільки-но вони взяли валізку в руки, як біла миша зіп’ялася на задні лапки й почала рости.

І виросла майже така, як будиночок Мумі, і з неї зробився Чарівник у білих рукавичках і з червоними очима. Коли Чарівник зовсім виріс, він сів на траву й подивився на Чубслю та Махслю.

— Йдисля геть, дідуганесля! — сказала Махсля.

— Де ви знайшли Королівський Рубін? — запитав Чарівник.

— Не твоє ділосля, — відрубала Чубсля.

Ніколи ще Чубсля й Махсля не були такі відважні, як тепер.

— Я шукав його триста років, — сказав