Диво-капелюх - Туве Маріка Янссон

Мумрик-Нюхайлик ходив навколо й зацікавлено принюхувався. Жодного тобі вікна, жодних дверей! Тільки густий буйний килим заростів. Він учепився за гіллячку й шарпнув її. Гіллячка подалася, мов гумова, і скинула йому з голови капелюха, зачепившись за нього.

— Знову чари, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Уже аж набридло.

Тим часом Пхик нишпорив коло зарослої веранди.

— Віконце в підвалі! — вигукнув він. — Віконце відчинене!

Мумі-троль кинувся до віконця й зазирнув у темний підвал.

— Лізьмо! — рішуче сказав він. — Але мерщій, поки воно не заросло!

Вони один по одному спустилися в підвал.

— Чекайте! — крикнув Гемуль, що був останній. — Я не влажу!

— То лишайся надворі й стережи Мамелюка, — сказав Хропик. — І можеш узяти собі цілий будинок до колекції.

Поки сердешний Гемуль невдоволено бурмотів щось про дощ, всі пробралися в будинок східцями з підвалу.

— Нам пощастило! — зрадів Мумі-троль. — Двері не замкнені. Бачите, часом добре бути недбалому!

— Це я забув їх замкнути, — заявив Пхик, — отже, похвала належиться мені!

Їх зустріла дивна картина. Ондатр сидів на сучку дерева і їв грушу.

— Де мама? — спитав Мумі-троль.

— Пробує видобути тата з кімнати, — понуро відповів Ондатр. — Сподіваюся, що для Ондатрів на небі приготовано гарний рай, бо мені скоро буде кінець.

Вони прислухалися. Хтось так гупав сокирою, що навколо них аж листя тремтіло. Нарешті щось упало й почувся радісний крик. Мумі-тато опинився на волі!

— Мамо! Тату! — крикнув Мумі-троль, пробираючись крізь зарості до сходів. — Що ви вкинули в капелюх, поки нас не було?

— Так, любий синку, — сказала Мумі-мама, — це знову той капелюх! Але ходи сюди. Я бачу в спальні кущ ожини!

Їм випав веселий день. Вони затіяли гру: Мумі-троль був Тарзан, а Хропка — Джейн. Пхик став Тарзановим сином, а Мумрик-Нюхайлик — Чітою. Хропик лазив попід деревами, зробивши собі зуби з помаранчевої шкірки,[5] і зображав ворога.

— Тарзан hungry! — заявив Мумі-троль і побрався ліаною нагору. — Тарзан eat now!

— Що він каже? — запитав Пхик.

— Каже, що голодний і зараз буде їсти, — пояснила Хропка. — Так треба, розумієш. Це по-англійському, всі так розмовляють, коли попадають у джунглі.

З шафи Тарзан заревів по-тарзанячому, і Джейн та її лісові друзі відразу відповіли йому.

— Гірше ніде бути не може, — пробурмотів Ондатр.

Він знову сховався в папороть та ще й замотав голову рушником, щоб нічого не чути.

— Я краду Джейн! — вигукнув Хропик, залигав хвостом Хропку й стягнув у печеру під столом.

Коли Мумі-троль вернувся додому в своє гніздо на дереві, то відразу помітив, що сталося. Він блискавично спустився вниз, сколихуючи джунглі своїм бойовим криком, і кинувся рятувати Джейн.

— Ой-ой-ой, їм, здається, весело! — вигукнула Мумі-мама.

— Мені також весело! — сказав Мумі-тато. — Будь ласка, подай мені банан.

Так усі розважалися до вечора. Ніхто не турбувався, що двері в підвал заростуть, і ніхто не згадував про сердешного Гемуля.

А він і далі сидів у мокрій сукні, що прилипала йому до лап, і стеріг Мамелюка. Час від часу він то їв яблуко, то брався рахувати тичинки на якійсь квітці, але найбільше зітхав.

Дощ перестав, почало вечоріти. І як тільки зайшло сонце, з зеленими хащами щось сталося. Вони почали в’янути так швидко, як досі росли. Плоди морщилися й падали на землю. Квітки губили пелюстки й скручувалися. Будинок знову сповнився шурхоту й луску. Гемуль хвильку дивився на те диво, тоді підійшов і шарпнув за гіллячку: вона зломилася, суха, мов трут. І Гемуль надумав ось що. Він зібрав купу гілля, знайшов у повітці сірники й розпалив посеред садка багаття.

Потім, радий та вдоволений, сів біля вогню й заходився сушити сукню. А за якийсь час йому спала ще цікавіша думка: він на превелику силу підтяг Мамелюків хвіст до вогню. Бо Гемуль нічого так не любив, як печену рибу.

Коли нарешті Мумі-троль з своїми друзями та його батьки пробралися верандою й відчинили двері, вони побачили щасливого Гемуля, що вже встиг з’їсти сьому частину Мамелюка.

— Ото негідник! — розсердився Хропик. — Як ми тепер зважимо рибину?

— Зваж мене і додай те, що я з’їв, — запропонував Гемуль. Він був у найкращому гуморі: такого чудового дня йому ще зроду не випадало.

— Будемо палити джунглі! — запропонував Мумі-троль.

Усі заходилися виносити з хати паливо на багаття. Такого багаття ніколи ще не бачила долина Мумі.

Вони спекли на жару Мамелюка і з’їли до останнього клаптика. Але потім ще довго сперечалися про те, який він був завдовжки: чи сягав від ганку до повітки, чи тільки до кущів бузку.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ,

де з’являються Махсля й Чубсля з загадковою валізкою, яких переслідує Мора, і де Хропик чинить суд

Рано-вранці на початку серпня тією горою, де Пхик знайшов диво-капелюх, ішли собі Чубсля й Махсля.

Вони спинилися на вершині й поглянули в долину Мумі. У Чубслі на голові була червона шапочка, а Махсля несла велику валізку. Вони йшли здалеку і були стомлені. Внизу під ними з димаря в будиночку Мумі курилося.

— Димсля, — сказала Махсля.

— Щось варитьсля, — додала Чубсля й кивнула головою.

Вони почали спускатися в долину, розмовляючи тією чудною мовою, що й усі Чубслі та Махслі. Її годі було второпати, та самі вони знали, про що їм ідеться, а це головне.

— Зайдемсля? — запитала Чубсля.

— Побачимосля, — відповіла Махсля. — Не тікайсля, коли вонисля будуть непривітні до нассля.

Вони обережно придибали до будиночка й несміливо спинилися перед ганком.

— Я не постукаюсля, — мовила Чубсля. — Уявисля, як вийде щось страшнесля.

Тієї миті мама Мумі-троля визирнула у вікно й гукнула:

— Кава готова!

Чубсля й Махсля так налякалися, що крізь віконце шаснули в підвал.

— Що то? — скрикнула Мумі-мама і аж підскочила. — Ага, то, мабуть, дві мишки сховалися в підвал. Пхику, скоч віднеси їм молока.

Потім вона побачила валізку, залишену перед ганком.

— І речі з ними, — мовила вона. — Ох-ох-ох, бачу, вони не просто зайшли дорогою, а хочуть пожити в нас.

І вона пішла просити Мумі-тата, щоб він зробив ще двоє ліжок. Але дуже маленьких.

Тим часом Чубсля й Махсля залізли в картоплю, тільки очі видно було, і, нажахані до смерті, чекали, що станеться далі.

— Принаймні кавусля вони варилисля, — промурмотіла Махсля.

— Хтось ідесля! — прошепотіла Чубсля. — Сиди тихо, як мишасля!

Зарипіли двері, і на верхньому східці з’явився Пхик із ліхтарем в одній лапі і мисочкою молока в другій.