Диво-капелюх - Туве Маріка Янссон
Вони сиділи на траві, сонце здіймалося вище й пригрівало дужче. На ганок вийшли Пхик і Хропик.
— Агов! — покликала їх Хропка. — Ви знаєте, що Мумрик-Нюхайлик подався в мандри на південь?
— Без мене? — обурився Пхик.
— Часом хочеться побути самому, — сказав Мумі-троль. — Ти надто малий, щоб це збагнути. А де ще наші?
— Гемуль пішов по гриби, — відповів Хропик, — а Ондатр забрав до хати гамак, бо ночі стали холодні. До речі, твоя мама сьогодні в кепському гуморі.
— Сердита чи засмучена? — вражено спитав Мумі-троль.
— Мабуть, швидше засмучена, — відповів Хропик.
— То я негайно біжу до неї, — сказав Мумі-троль і підвівся. — Що там за біда?
Мумі-мама сиділа у вітальні і, видно, справді була дуже засмучена.
— Що сталося? — запитав Мумі-троль.
— Страшне лихо, серденько моє, — мовила вона. — Пропала моя торбинка. А я без неї не можу. Я вже скрізь шукала, та дарма.
— Який жах! — сказав Мумі-троль. — Треба її знайти.
І всі кинулися на пошуки. Всі, крім Ондатра.
— З усіх непотрібних речей торбинки найнепотрібніші, — заявив він. — Самі поміркуйте: дні йдуть за днями однаково, чи пані Мумі має торбинку, чи ні.
— Зовсім не однаково, — заперечив Мумі-троль. — Мені мама здається чужою, коли вона без торбинки. Бо досі я без торбинки ніколи її не бачив!
— Там було щось коштовне? — запитав Хропик.
— Ні, — відповіла Мумі-мама. — Тільки те, що може раптом знадобитися: сухі панчохи, цукерки, шматок дроту, порошок від шлунку та інший дріб’язок.
— А яку ми дістанемо винагороду, коли знайдемо торбинку? — запитав Пхик.
— Яку схочете, — відповіла мама. — Влаштую вам бучний бенкет, і на обід подам саме тільки солодке, і не загадаю вмиватися й лягати зарані в ліжко!
Тоді всі кинулися шукати ще пильніше. Перетрусили весь будинок, заглядали за килими й під ліжка, в плиту і в підвал, на горище й на дах. Шукали по всьому садку, в повітці, біля річки. Та дарма.
— Ви часом не вилазили з нею на дерево або не купалися? — запитав Пхик?
— Ні, — відповіла Мумі-мама. — Ох, яка я нещасна!
— Розішлемо телеграму, — запропонував Хропик.
Так вони й зробили. В телеграмі були дві приголомшливі новини:
«МУМРИК-НЮХАЙЛИК ПОКИНУВ ДОЛИНУ МУМІ! Таємно виїхав на світанку! — а далі знову великими літерами — ПРОПАЛА ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ! Жодних слідів! Пошуки тривають! Винагорода — бучний бенкет!»
Почувши новину, вся звірина в лісі, в горах і над морем заворушилася. Всі, до найменшої миші, подались на пошуки. Лише старі й немічні залишилися вдома. Долина Мумі аж гула від голосів і тупоту.
— Ой-ой-ой, таке зчинилося! — казала Мумі-мама, але сама була вдоволена.
— Що там шукаютьсля? — запитала Махсля.
— Та ж мою торбинку, — відповіла Мумі-мама.
— Таку чорнусля? — допитувалась Чубсля. — З чотирмасля кишенькамисля і люстеркомсля?
— Що ти кажеш? — запитала Мумі-мама: вона була надто схвильована й не дуже дослухалася.
— Чорнусля з чотирмасля кишенькамисля?
— Так, так, — сказала мама. — Ідіть, любі, грайтеся і не журіться мною.
— Що ти думаєшсля? — запитала Махсля Чубслю, коли вони вийшли в садок.
— Я не можусля дивитись, як вона сумуєсля, — відповіла Чубсля.
— Требасля віддати, — зітхнула Махсля. — А таксля було гарносля спати в кишенькахсля.
Вони подалися до свого сховку, якого ніхто ще не знайшов, і витягли з-під куща троянди торбинку Мумі-мами.
Була рівно дванадцята година, коли Чубсля й Махсля тягли садком торбинку. Яструб відразу помітив їх і розголосив новину по цілій долині. Знову скрізь розіслано телеграму: «ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ ЗНАЙШЛАСЯ! На неї натрапили Чубсля й Махсля! Зворушлива сцена в будинку Мумі!»
— Справді зворушлива, — сказала Мумі-мама. — О, яка я рада! Де ви її знайшли?
— В кущахсля, — пояснила Чубсля. — Так було гарносля спатисля…
Але маму якраз усі почали вітати зі знахідкою, і вона так і не дізналася, що Чубсля та Махсля зробили з торбинки собі спальню (та й добре, мабуть, що не дізналася).
Зрештою, всяк тепер думав тільки про бенкет. Треба було все приготувати, поки зійде місяць. Уявіть собі, приготуватись до бучного бенкету, запросити всіх, кого слід, і зробити так, щоб усім було весело!
Навіть Ондатр зацікавився.
— Треба поставити багато столів, — сказав він. — Маленьких і великих. І в несподіваних місцях. На бенкеті ніхто не любить весь час сидіти на одному місці. Боюся, що гості будуть скрізь нишпорити, і буде ще гірше, як звичайно. І пригощайте їх спершу найкращим, що є. Потім їм буде байдуже, вони й так веселитимуться. І не заважайте їм усякими виставами, концертами тощо, нехай самі себе розважають.
Сказавши цю дивовижну життєву мудрість, Ондатр вернувся до свого гамака читати далі книжку «Про все непотрібне».
— Що мені одягти? — спитала Хропка. — Чи прикрасу з блакитних пер, чи діадему з перлин?
— Одягни пера, — порадив Мумі-троль. — Прикрась ними вуха й кісточки лап. Можна ще причепити двоє чи троє на кінчик хвоста.
— Дякую за пораду, — сказала Хропка й побігла одягатися.
У дверях вона нагналася на Хропика, що виносив різнобарвні паперові лампіони.
— Дивися, куди біжиш! — гримнув він. — Усе пом’яла! І хто тих сестер видумав!
Він пішов у садок і заходився вішати на дерева лампіони. Тим часом Гемуль готував у відповідних місцях фейєрверк. У нього були блакитний зоряний дощ, вогненні змії, бенгальський снігопад, срібні водограї та ракети з патронами.
— Я такий схвильований! — сказав Гемуль. — Не могли б ми одну вистрілити на пробу?
— Вдень нічого не видно буде, — сказав Мумі-тато. — Але як хочеш, то візьми одного вогненного змія й запали в підвалі.
Мумі-тато стояв на ганку й готував у барильцях пунш. Насипав туди родзинок, мигдалю, варення з лотоса, імбиру, цукру, цвіту мускатного горіха, цитрин і залив кількома літрами лікеру з горобини, щоб вийшов гарний колір.
Час від часу він куштував, що виходить, і приказував:
— Смачно.
— Одне тільки погано, — сказав Пхик. — Немає в нас музики. Мумрик-Нюхайлик пішов…
— Ми ввімкнемо підсилювач до нашої старої музичної скриньки. Все якось уладнається. І другий тост вип’ємо за Мумрика-Нюхайлика.
— А за кого перший? — з надією запитав Пхик.
— Звичайно, за Чубслю й Махслю, — відповів Мумі-тато.
Вся околиця готувалась до бенкету. Мешканці долини, лісу, гір і берега поспішали до садка з наїдками та напоями і складали їх на столи, що аж угиналися під купами лискучих овочів і тацями, повними бутербродів. На маленьких столиках під кущами стояли горіхи, зв’язане в пучечки листя, нанизані на нитки ягоди, морква, буряки, ріпа і пшеничне колосся. Мумі-мама замісила тісто на пиріжки в пральній балії, бо інший посуд був замалий. Потім винесла з підвалу одинадцять величезних дзбанів з