Українська література » Дитячі книги » Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко

Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко

Читаємо онлайн Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко
у цю ненависну пику, топтав би його чобітьми… Стримуючи себе, видавив пісну посмішку і через силу мовив:

— О сьомій вечора ми з Вікторією Андріївною чекаємо вас у себе…

— Дуже вам вдячні, Олександре Олександровичу! Обов’язково прийдемо! — І, радісно усміхаючись та кланяючись, Кулябко вийшов з кабінету.

Взявши з масивного сейфа теку зі справами, Спиридович спробував себе примусити трохи попрацювати. Та не міг — думав про підпільну друкарню.


10

В господі гласного міської думи, власника тютюнової фабрики «Дуб і К°» прокидаються рано. Сам хазяїн, купець першої гільдії Аристарх Прокопович Дуб, кожного ранку одягає парусиновий костюм і виходить у сад поливати квіти. Якось в пориві відвертості він признався своєму давньому приятелеві, пану Добриніну:

— Поливати квіти люблю не менше, ніж рахувати гроші. Для інших квіти прикраса, а для мене особисто — живі істоти…

Після легкого сніданку виходив на другий поверх до свого робочого кабінету, брав коричневого портфеля — подарунок від пана Добриніна на день народження — і виїздив на фабрику.

Та сьогодні Аристарх Прокопович не дотримав свого розпорядку — прокинувся на півгодини пізніше і затривожився. Щоб не розбудити дружину, ступив у капці, взяв одяг і навшпиньках вийшов зі спальні. Коли голився, угледів на носі червонуватий прищик. «Не доведи господи, — забідкався Аристарх Прокопович, — за день визріє в куряче яйце! На люди не вийдеш!.. А чи не від зловживання тютюном ось ця напасть? Казали ж мені, що надмірне нюхання того проклятого зілля до добра не доведе. Не послухав поради, сміявся, а воно бач… І як тут в біса відмовишся від приємної насолоди нюхнути зайвий раз. Хіба що набратись рішучості і встановити певну норму… не більше трьох разів на день».

Та тільки-но в пам’яті спливла вчорашня вигідно проведена торгова операція — ні душевної тривоги, ні прищика на носі наче й не було. Аристарх Прокопович збув провіантській конторі сто п’ятдесят ящиків прілого тютюну за тисячу карбованців. Але ж і попотіти довелося — біленьку[10] начальнику контори сунув, та й на могорич не менше пішло, аж поки йому ту тисячу заплатили.

Аристарх Прокопович, мугикаючи мотив якоїсь пісеньки, відімкнув масивний сейф і з полегшенням зітхнув — коричневий портфель стояв на місці. Повідмикав замки портфеля, висипав на стіл гроші. Слинячи пальці, заходився рахувати.

У двері постукали — Аристарх Прокопович жбурнув гроші в портфель і вчепився в нього обома руками. Тремтячи всім тілом, закляк біля столу і дивився на двері, ніби перед ним ось-ось мали стати злодії, щоб видерти портфель з грішми. Але в кабінет заглянула служниця й сказала, що пан хазяїн можуть іти снідати.

Їсти не хотілося. На відсутність апетиту він не скаржився. Просто сьогодні багато важливих справ треба вирішити. Отож і думав про них.

Не торкнувшись їжі, подибав до спальні.

— Арику, ти й сьогодні мене саму залишаєш? — сонним голосом промурмотіла дружина.

— Служба, голубонько, — цмокнув її в щоку. — Заїду на фабрику, а потім в думу треба, — про гроші, які віз до банку, промовчав, бо свої купецькі справи тримав у таємниці. — Сам Іван Миколайович запрошує! — проказав він голосно, щоб почула служниця, яка саме прибирала в коридорі.

— О-о-о, Іван Миколайович!

— Так, так, моя ластівко! — Аристарх Прокопович став ураз серйозним, ще раз цмокнув дружину і з почуттям власної гідності вийшов із спальні.

А невдовзі наказав кучерові їхати до Андріївської церкви, парафіянином якої був уже багато років. Треба ж подякувати богові за вдало проведену торговельну операцію та й святим отцям дещицю пожертвувати на потреби церкви.

Після молитви та роздачі милостині сів у бричку і ліниво махнув рукою в напрямі Думської площі. Він був у доброму настрої.

Далеко пішов Іван Миколайович, а от він, Аристарх Прокопович, як був купцем середньої руки, так і лишився ким. А починали ЛІ разом. Сім років минуло відтоді. Добрячі гроші нажили, скуповуючи та перепродуючи землі. Навіщо минуле ворушити? Правда, дехто подейкував, що то Дуб і Дьяков безбожною спекуляцією займалися, але вони робили своє діло. А пізніше на ті гроші Дуб тютюнову фабрику на Подолі побудував, а на Глибочицькій добротний двоповерховий будинок з великою садибою купив, ще й про чорний день кілька тисяч, приберіг. Не гнався за більшим і сміявся з Дьякова, який кинувся гарячково скуповувати по всьому місту будинки. А той тільки зуби скалив на його слова і потихеньку завойовував дружбу господарів міста, а згодом і впливом почав користуватися серед них. Це й дало змогу людині з вельми обмеженим кругозором й слабенькими знаннями зробити кар’єру. Спершу Аристарх Прокопович навіть подумав, що новий голова міської думи викине його, колишнього приятеля й компаньйона, зі своєї пам’яті. Бо хто він для господаря міста тепер — купець першої гільдії, приватна особа, не більше.

А коли при випадковій зустрічі й кивне, то зробить це просто із пошани до старої дружби. Та він помилився: Дьяков не забув про нього, навіть наблизив до себе, домігся, щоб його вибрали гласним міської думи.

І все-таки Аристарх Прокопович відчував зневагу до Дьякова. Це він, Дуб, купець першої гільдії, повинен бути на тій височині, на якій нині Дьяков, — слабий від природи та й розумом вельми не наділений… А чи не заздрощі все це? Який же він слабак, коли підкови може гнути! Та й не зовсім дурний, навпаки, до наук здібний — недаремне й університет святого Володимира закінчив! Коли щиросердно, як на сповіді, то Іван Миколайович не забув про нього, залишився вірним давній дружбі. Це ж завдяки йому купчина середньої руки став своєю людиною в товаристві багатих і впливових громадян міста, користувався серед них повагою… Аристарх Прокопович враз випрямляється на сидінні: кругле лице з двійним підборіддям, погляд невеликих оченят з гострими проникливими зіницями і вся його постава хвалькувато набундючуються. Хай всі дивляться, що їде гласний міської думи, близький приятель самого Дьякова!.. Він добився свого, завоював собі високе становище

Відгуки про книгу Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: