Українська література » Дитячі книги » Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко

Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко

Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко
Сторінок:30
Додано:31-12-2023, 06:09
0 0
Голосов: 0

У повісті українського радянського журналіста розповідається про героїчну боротьбу київських більшовиків-підпільників у буремний 1905 рік.

В повести украинского советского журналиста рассказывается о героической борьбе киевских большевиков-подполыциков в бурный 1905 год. Мужественным революционерам активно помогали их дети — отважные юные герои. Опираясь на реальные факты, автор воссоздает картину революционного подъема трудящихся масс.

Читаємо онлайн Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко
Анатолій Соломко
КОРСЕТНА МАЙСТЕРНЯ ПАНІ МАРІЇ
Повість

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



Для середнього шкільного віку

Художники В. Є. БЕЗП’ЯТОВ та Г. П. ФІЛАТОВ

Рецензент доктор історичних наук П. Л. ВАРГАТЮК


1

Вітер, що майже всю ніч гуляв вулицями, затих, ані шелесне. Вмите першою весняною грозою, місто посвітлішало і з вдячністю споглядало голубі акварелі неба. Перші поверхи будинків, простора ярмаркова площа ще тонули у ранковій млі, а промені сонця вже торкнулися шпиля кафедрального собору, грали на золотих шоломах божих храмів, на дахах багатих особняків та палаців місцевої знаті. Незважаючи на світанкову пору, святково одягнені городяни сім’ями, гуртами і поодинці квапились на площу, де з нагоди дев’ятої річниці коронації його імператорської величності[1] мали відбутися гуляння. Та й чутки вже давно ширяли серед людей про якийсь таємничий царський подарунок, що його буцімто вручатимуть в цей день.

Андрій і Марія, як і було домовлено раніше, зустрілися недалеко від площі. Привітавшись, весело розмовляли, молоді та вродливі, до пари одне одному. Він — середнього зросту, чорночубий, чорнобривий, в добре випрасуваному білому костюмі, в модних черевиках, вона — кругловида, з відкритим поглядом великих волошкових очей, з високим чолом, одягнена зі смаком: модний широкополий облицьований мереживом капелюшок, довга біла атласна сукня.

Строкатий людський потік уже вирував на широкій ярмарковій площі. Дітлахи, ніби зграя непосидючих горобців, зі сміхом і вереском ганяли за машиною, схожою на велику черепаху. Довга та незграбна, пофарбована в чорний колір, вона нагадувала звичайну карету з дугоподібним білим написом на дверцях і бортах: «Чудо XX віку». За десять копійок її цибатий хазяїн, у чорних рукавицях та банькуватих окулярах на шкіряному кашкеті, возив навколо площі охочих покататись. Машина враз незграбно звернула вбік і зупинилась. Водій-механік обернувся до своїх пасажирів, винувато щось буркнув, нехотя штовхнув дверцята і сердито крутнув заводну ручку. Мотор мовчав. Тоді він випрямився, махнув рукою, мабуть, хотів вилаятись, та саме в ту мить машина заревіла і, бабахнувши вихлопом густого чорно-синього диму, поїхала.

А посеред площі весело крутилася велика барвиста карусель, і на фанерних конях та верблюдах підстрибували, сміючись, хлопці та дівчата. Неподалік маленький дідок з акуратно розчесаною борідкою вузлуватими старечими руками крутив ручку такої ж, як і сам, старої, пошарпаної катеринки. Вона грала одну й ту ж мелодію, а мавпочка виймала з ящика коленому бажаючому цидулки з майбутнім щастям.

Довкола — невеликі, наспіх збиті з дощок, розцяцьковані ятки — наче гриби після дощу. І біля кожної нетерпляче тупцюють жінки та діти, чекаючи царського дарунка. Бід— 4 но одягнена молодиця, притиснувши до грудей маленьку доньку, вийшла з натовпу, поставила її на землю, розірвала полотняний пакетик з царським гербом і витягла звідти два черстві медові пряники та кілька дешевих цукерок. Розчаровано повела поглядом навколо:

— Що ж це таке, люди добрі?! А казали…

— Мамо, дай пряничка-а! — попросило дитя.

Жінка сердито тицьнула дівчинці медовика, і та відразу затихла, та ненадовго, бо ніяк не могла вкусити. Спробувала мати, — де там — і сокирою не врубаєш!

— А-а… щоб він… по-о-давився! — пожбурила медовика на землю.

— От вам і царські подарунки! — іронічно кивнув Андрій на розгнівану молодицю. — Добре руки погріють сьогодні семиар-шинники! Та мене не проведуть, — запевнив Марію.

На високому дерев’яному стовпі висіли блискучі чоботи і чорний костюм. Біля нього, як в’юн у верші, вертівся тонкий довгий купчик і гукав:

— Хто хоче мати чудовий костюм і добротні чоботи? Лише за півкарбованця! Сміливіше, сміливіше — і доля вам усміхнеться!

Андрій легенько торкнувся Маріїного ліктя, квапливо скинув піджак.

— Потримай, будь ласка. А чому б і нам не спробувати? Ми, здається, теж не ликом шиті!

— Для чого це тобі, Андрію? — хотіла його зупинити Марія.

— Не хвилюйся. Просто хочеться провчити цього пройдисвіта. Мені це не вперше — вважай, що костюм з чобітьми наш! Тоді й побачимо, якої заспіває його степенство!

Він підійшов до купчика, примружив очі і підкинув монету.

— Лови!

Той жадібно, двома жменями, на льоту піймав її і поспішно сховав у потаємній кишені чорного піджака. А юнак дід схвальні вигуки та оплески присутніх вже сягав вершини стовпа. Зиркнув з висоти, шукаючи поглядом хитрого купчину: мовляв, що ваше степенство на це скаже? Але того вже не було. Андрій, знявши речі, що по праву стали його власністю, весело зсунувся вниз.

— Ну й поталанило людині!

— Немов з неба щастя звалилося!

— Таки з неба!

— Не кожному щастить! — на радісно збудженого Андрія дивилися з неприхованою заздрістю.

— Поталанило, кажете! — підійшов якийсь чоловік. — І це, по-вашому, чоботи! — він високо підняв їх над головою.

— Та вже ж і не хомути! — зареготав невисокий, худорлявий, рухливий молодик, та, не підтриманий ніким, принишк.

— А ти глянь, макухо! — простяг йому чоботи чоловік.

— Фіють… — розчаровано присвиснув той. — А й справді, браття! — і легко відірвав підошву. — Картон!

— О-о-о, то воно й халяви не кращі! — вигукнув інший. — Дерматинові, щоб я з місця не рушив, дерматинові!

— Хлопці, це ж не сукно — сама гниль! — підстаркуватий дядько усміхнувся якось незвичайно, неприродно і запитально обвів усіх поглядом.

— Туди тобі! Хоч би костюм справжній!

— Роздери його навпіл!

— Де ж той злодій? — обурено загув натовп.

Купчика ніде не було.

— Ну й негідник! Стільки полтиників видурив у людей!

Андрій відчув

Відгуки про книгу Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: