Маленька мітла - Мері Стюарт

Мері побігла стежкою до городу і поклала маленьку мітлу на місце, вдячно поплескавши її по держаку. Тихо, опалими крилами і ледь чутно щебечучи, на стіну сараю злетіла вільшанка і заспівала. З боків стежки росли стокротки, а біля дверей, до яких вона підбігла, пахли в сутінках бліді віночки примул, що розкрились під вечір. Все було таким звичайним і нормальним, таким затишним, а в кухні місіс Мак-Леод ставила на плиту пательні з вечерею.

— Ось і ти. Добре провела день?

— Дякую, чудово, — озвалася Мері. — А тітонька Шарлота вже вдома?

Місіс Мак-Леод здивувалася.

— Ти мала з нею зустрітись. Вони щойно приїхали. Я тільки чула, як гуркотіло авто. Біжи, дитино.

Ніхто не ставив їй питань, на які не можна було б відповісти. Старий приятель, схоже, був у повному порядку, і тітонька Шарлотта з міс Марджібенкс весело провели час за вечерею, розмовляючи про минулий день. Вперше Мері була рада, що вони абсолютно нею не цікавляться.

Нарешті, вона втекла в свою кімнату, відразу ж підбігла до вікна і широко розсунула штори. Нічого, тільки небо і зірки. Хмари зникли, і свіжий вітерець шелестів в кроні липи. Жодний кіт не чекав на підвіконні.

Вона відчинила вікно, висунулася якнайдалі і тихо покликала. Ніхто не відгукнувся.

Мері стала повільно роздягатися, суплячи брови від хвилювання. Можливо, мадам Мамблхук помилялась, і Тіб не може знову стати видимим за власним бажанням… Припустимо, для нього потрібно інше заклинання… Припустимо… Тут вона згадала про книгу і запхала руку в кишеню, наполовину впевнена, що книга теж зникла. Але вона була тут, з витисненим на обкладинці Котом і старовинними літерами, що поблискували від світла.

Мері з сумнівом доторкнулася її пальцем. Може бути, не сьогодні. Ні-ні, вона подивиться її завтра при сонячному світлі. Особливо тут, в її власній кімнаті, книга виглядала, як щось чужорідне, що не підходить до цього місця, як ніби не належить до того ж світу, що і стокротки, запах липи, пісня вільшанки. Але ось тільки Тіб…

Ну, може, з Тібом все гаразд. Вони сказали, що коти самі володіють магією. У будь-якому разі для того, щоб зняти чари з Тіба, потрібен сам Тіб.

Мері поклала книгу на нічний столик і тут помітила вкладений між сторінками, куди, напевно, вона сама його засунула, конверт з навчальними програмами, який їй дала мадам Мамблхук.

Мері витягла його. Це інша справа, вона ж не збирається знову туди йти, смішно буде почитати ці програми і зберегти їх в безпечному місці. Таку пригоду приємно згадати, все було добре, якщо не брати до уваги випадку з Тібом… Вони подумали, що вона — дочка чарівника…

Мері усміхнулася про себе, уявивши, що її тато перетворюється на невидимку. Ось буде цікаво показати йому ці навчальні плани, та й мамі теж. От всі здивуються, коли дізнаються, що на відстані польоту мітли від Червоної Садиби є коледж для відьом. Цікаво, чи є там план або карта, як туди дістатися? Вона відкрила конверт. З нього випав листок.

На ньому великим впевненим почерком було написано:

«ОТРИМАНИЙ З ВДЯЧНІСТЮ ВІД МІС МЕРІ СМІТ LХIV З ЧЕРВОНОЇ САДИБИ В ШРОПШИРІ ОДИН ПОМІЧНИК ДЛЯ ЕКСПЕРИМЕНТІВ З ПЕРЕТВОРЕННЯ».

Підпис внизу був схожий на літеру М.

Нічого не поробиш. Доведеться повернутися, і цієї ж ночі. Їм, мабуть, нелегко тримати Тіба зачарованим до завтрашнього ранку, коли вони чекають Мері, як ученицю, інакше директриса не висловлювалася б так таємниче про «дар», який має Мері, і взяла б кошеня відкрито, замість того, щоб…

Тепер зрозуміло, як вони це зробили, думала Мері, знову одягаючись. Коли мадам Мамблхук взяла у неї Кота, начебто просто для того, щоб посадити його на мітлу, вона потім прив'язала порожній кінець мотузки до ручки, а містер Фланаган дав команду мітлі раніше, ніж Мері змогла зрозуміти, чи на місці Тіб. Всі вони тут замішані, хоча намагалися здаватися такими добренькими. І Доктор Ді теж, тепер Мері була впевнена, що він спеціально залишив Тіба невидимим, щоб допомогти Мадам і містеру Фланагану схопити його…

Але, якщо кішки знають магію, тоді Тіб мав би знати, чим ризикує. Чому ж він спеціально привів її до Коледжу Ендор?

Мері зупинилася посеред кімнати, повністю одягнена, і задумалася. За вікнами було темно, вітер посилювався і ревів у верхівках дерев. На сходах почулися голоси, тітонька Шарлота, зазвичай, йшла спати рано. Міс Марджібенкс повинна була піднятися нагору на годину пізніше. До цього часу у Мері не вийшло б прокрастися сходами непоміченою. Треба було чекати.

Вона сіла в крісло під лампою і відкрила книгу «ВЕЛИКИХ ЗАКЛИНАНЬ». Їй потрібно було відшукати, якщо, звичайно, вони тут є, три заклинання. Вона знайшла зміст і попливла пальцем по рядках.

Насамперед вона знайшла те, що вже бачила раніше: «Як відімкнути замок». Інші,