Маленька мітла - Мері Стюарт

Мадам Мамблхук повільно йшла від столу до столу, розмовляла з учнями, схилялася над їх роботою, іноді сідала поруч, щоб щось обговорити. Мері пару раз була в татовій лабораторії, і бачила, що він робив те саме. Але та кімната була сонячна і прибрана, пахла поліруванням і чистими хімікатами. Тут запах був дивний, затхлий і неприємний, як в кімнаті, яка занадто довго стояла з замкненими дверима і віконницями.

Голос Мадам тихо лунав з протилежного кінця кімнати. Рідини кипіли і булькали, миші скреблися і пищали в клітці. Піч ревіла. Великий годинник цокав злегка нерівномірно. Велика гиря була виконана в формі миші. Маятник гойдався туди-сюди, туди-сюди, тік-так, тік-так…

Раз, два, три, чотири, Миші стрибнули на гирі. Одна мишка померла, А інша ожила.

Мері потрясла головою, щоб прокинутися. Вона бачила через високо розташовані вікна, що денне світло швидко зникає. На годиннику була за десять шоста. Чи скоро закінчаться заняття?

Бабуся Шарлота і міс Марджібенкс повернуться додому через півгодини, і Мері повинна встигнути раніше за них, інакше їй почнуть ставити запитання, на які їй важкувато буде знайти відповідь. Мері вирішила почекати Мадам до шести годин, а потім твердо сказати, що їй пора йти.

На вчительському столі лежала купка паперів, притиснута скляним прес-пап'є в формі жабки. Світло пальників відбивався в ній, так що Мері здавалося, що та дивиться на неї зеленими, зробленими з дорогоцінного каміння очима. Поруч було перо — старомодне перо для письма, сіре гусяче перо, встромлене в полив'яну чорнильницю. Там же лежала лінійка, на якій були нанесені, схожі на павутину, літери, які могли бути грецькими, арабськими або просто павуковою в'яззю. Ще там був кубик з дивними значками на гранях. І трикутник, зроблений з блискучої міді, з вигравійованою на ньому русалкою.

Спочатку вона дивилася на папери байдуже, потім зацікавилася, побачивши, що на них намальовані різні тварини. Вона зняла скляну жабу зі стосу паперів і стала їх розглядати.

Це точно були тварини, але вона ніколи не бачила таких. Про одну їй здалося спочатку, що це білка, але у неї були тільки дві лапи і тонкий щурячий хвіст. Поруч була пташка без пір'я, навіть на крилах. Ще один був як їжачок, тільки без очей і носа, на зразок морського їжака на ніжках.

Це було як з дитячими віршами. Кожен з них починався правильно, а потім раптово робився якимось не таким. Мері малюнки страшенно не сподобалися. Вона засунула їх назад під скляну жабу і глянула на годинник. П'ять хвилин минуло. Мадам Мамблхук все ще розмовляла, але робота вже скінчилася. Один з учнів вимкнув полум'я під киплячою колбою, інший відправився до мийки, щоб помити якісь прилади. Хлопець з мікроскопом залишив свою роботу, підійшов до столу, за котрим сиділа Мері, і поставив книгу на полицю позаду неї. Потім він вийшов, і інші учні слідом за ним.

Мері глянула на книгу. Вона називалася просто «НОТАТКИ», що не здалося їй цікавим, а товста коричнева книга поруч назвалась «видозміни» і була написана кимось на ім'я Дустерзвірелл. Мері вирішила не читати її. Наступна книга була більш багатообіцяючою, в м'якій темно-червоній обкладинці, з красивим котом, який був витиснений золотом на корінці палітурки. Виглядала вона дуже старою. Мері зняла її з полички і почала вивчати під кришкою столу.

На обкладинці теж була кішка, а назва книги йшло навколо неї, як написи на монеті. Тема була написана дивними, не зовсім зрозумілими буквами:

Мері розгорнула книгу. Сторінки всередині були щільні і шорсткі, схожі на шкіру, з нерівно обрізаними краями. На титульному аркуші було написано великим, розмашистим почерком (Мері була впевнена, що це рука мадам Мамблхук): «ТІЛЬКИ ДЛЯ СТАРШОКУРСНИКІВ. БРАТИ З СОБОЮ НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ».

Одного разу Мері вже бачила подібні літери в одній дуже старовинній книзі, по якій навчався її тато. Так ось що вони означають… Вона знову глянула на обкладинку. Так, тепер зрозуміло. Книга називається «ВЕЛИКІ ЗАКЛИНАННЯ». Вона відкрила першу сторінку.

Текст був надрукований незвичними старовинними літерами, такими ж, які вона бачила в татовій книзі. То там, то тут були графіки, як у підручнику з геометрії, тільки не зовсім такі, а дивні візерунки з кіл, трикутників і фігур, назв яких вона не знала.

Потім її очі зупинилися на одному із заголовків:

Як вибрати об'єкт для перетворення.

На сусідній сторінці був ще один, простіший: Як відімкнути замок.

«А ось це, — подумала Мері, — може бути корисним, якщо нам з Тібом знадобиться вибиратися звідси».

Навіть собі вона не наважувалася признатись, що їй тепер було якось не по собі. Тібу теж було не по собі: якщо він, так би мовити, притягнув її сюди — чи підстроїв так, щоб вона сюди потрапила — і так хвилювався саме через це, чому ж він тоді залишався невидимим?

Останній учень зібрав свої речі. Мері на мить замислилась, а потім потихеньку запхала червону книжку в кишеню.

Годинник заскрипів, зашипів і пробив шосту.