Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

Войтек уже не тільки хитав головою, але й цмокав від захоплення. Андрійко розтанув.

— Може, ще щось? Може, про вектори? Розумієте, судно найкраще рухається тоді, коли площина паруса встановлена на лінії, яка ділить на дві частини кут між напрямком ходу і напрямком вітру…

— Ну от, — підсумував Войтек. — Тепер ми не пропадемо! Норд тен Ост! І паруси, того, макарона.

— Марконі, — поправив Андрійко. — Розумієш?

— Та-а-к! — Войтек раптом перейшов на різкий, владний тон: — Ну, а це, що це таке? Що за шнур?

Він тикав під ніс Андрійкові чималий виток товстого шнура.

— Це не шнур! — заявив цілком впевнено Андрійко. — На яхтах взагалі немає шнурів. На яхтах є троси.

— Ну, так що це за трос?

Андрійко почервонів.

— Не знаю, може, фал, а може, шкот?

— А що мені з того шкота? — сердито крикнув Войтек. — Що з ним робити, хотів би я знати?

— Слухай, чого ти хочеш від мене? Я ж теоретично, тільки теоретично. Це він… — Андрійко показав на Здіслава. — Це він по практичній частині…

— Ха, ха, ха! — рявкнув Едик неприродно голосно. — По практичній частині! А це, що це таке?

І він сунув Здісю під ніс полаковану палицю, схожу на ніжку від стільця.

— Відчепись! — заричав Здіслав. — Кажу ж тобі, я по спортивній лінії! Я прочитав цілу книгу про парусні гонки! Відчепись, кажу тобі. А ти сам що зробив?

Цей контрнаступ підтримали Андрійко з Войтеком, і тому він закінчився блискавичною поразкою Куцика. Коли той спробував послатися на свої загально-організаторські заслуги, його здорово висміяли.

Але оправа від цього не посунулася «перед. Хлопці опинилися в скрутному становищі: прекрасне сонце, величезне озеро, чудова яхта. І цілковита безпорадність. Після годинної сварки всі прийшли до спільної думки, що насамперед треба докладно оглянути човен.

Кожен по черзі влазив у кабіну. Вона була невисока, тільки Андрійкові не треба було в ній нахилятися. З обох боків біля стіни були розташовані двоповерхові ліжка, дуже вузькі, але з матрацами. Посередині — стіл з відкидними дошками. Навпроти дверей — широке віконце.

Хлопцям сподобалося тут. Усе виглядало по-справжньому, навіть душок був якийсь корабельний.

— Слово честі, хлопці, — почав, наче нічого не трапилось, Едик, — тут гарно! У мене є план: беремо манатки і перебазовуємося на яхту. А потім поступово розберемось в усьому. Як ви гадаєте?

Андрійко відразу підтримав Едика. Тільки Войтек ще бурчав, докоряючи Куцику в несерйозності й недодержанні слова.

— Хлопці, я ж, слово честі… Це ж для вас! Коли така нагода, як же я міг втратити її! Та, зрештою, що трапилося? Ви думаєте, що це така вже премудрість? Я ж кажу вам, трохи зусиль, самі розберемося в усьому. Велике діло — палиця, кусок полотна, шнур…

— Трос! — поправив Андрійко.

Вони заспокоїлися, нарешті, і пішли за бебехами. Тільки-но стягнули з гори запашного сіна останній рюкзак, як на подвір'ї знову загавкали собаки.

Незабаром до цього концерту приєдналися обурені людські голоси, що, на диво, заглушали альти й тенори дикої команди Франковяка.

Войтек вибіг зі стодоли перший, але зразу відскочив назад.

— Жінка! — шепнув він, блиснувши очима, і почав щось шукати в рюкзаку.

— Ну так що ж, ми чуємо! — відповів Куцик.

Хлопці рушили на подвір'я, Войтек вийшов останній, поспішно зачісуючи гребінцем розпатлане волосся. Те, що вони побачили, безсумнівно, заслуговувало цих зусиль.

До хати Франковяків підходили три елегантно одягнені дами і верещали на весь голос, відмахуючися палицями від зграї Хуліганів і Пестунчиків. Позаду йшов, сумно схиливши голову, якийсь чоловік у коротких штанях.

— Це скандал! — кричала одна жінка.

— Це беззаконня! — кричала друга.

— Я напишу в Міністерство лісів! — кричала третя.

Вони були майже на середині подвір'я, біля колодязя, коли Франковякова виглянула з сіней. Двома енергійними окликами вона заспокоїла собак, але з жінками було гірше.

Зрештою, виявилося, що їх скарги не були безпідставними. Кілька днів тому вони стали табором за кілька сот метрів від садиби. І вже першої ночі там відбулися страшні події.

— У нас було молоко! — крикнула старша з жінок. — Я поставила йото на ніч в озеро і добре прикрила. Вранці приходжу — банка порожня. Люди кажуть, що це зробили собаки старшого лісничого. Скандал!

Франковякова співчутливо похитала головою.

— Може, це й собаки. Вони такі інтелігентні.

— А з консервами? — вигукнула друга, коротконога. — Ми щойно почали банку. Я прикрила бляшану кришку. Повертаюсь через п'ятнадцять хвилин — кришка відігнута, консервів нема. Не вариться!

— Це правда! Це правда… — Франковякова трохи розійшлася. — Вони такі спритні, хапають банку лапами, а зубами за кришку! Це розумні собаки! Дресировані спеціально на диких кабанів!

Три грації в модних купальниках окам'яніли на п'ять секунд, а потім з обуренням звернулися до свого мовчазного товариша.

— Пане директор! — вигукнула перша.

— Пане Казімеж! — вигукнула друга.

— Казік! — вигукнула третя і тупнула ногою.

Чоловік, якого підганяли вимоги мас, нарешті розгублено виступив наперед. Він був розгублений.

— Справді, бачите, це непорядок. Ну, я ще розумію, молоко… Воно було накрите тільки шматком дошки. Але з цими консервами, це вже злом… Власне кажучи…

— Не злом, там же тільки відігнули кришку, — холодно спростувала пані Франковякова. — Банка була вже відкрита.

— Ні, це скандал! — заверещала жінка, що мала право величати чоловіка Казіком, і люто мотнула зачіскою, схожою на кінський хвіст. — Іншим разом ми встановимо чергування і на гарячому…

— Так, так! — радісно сказала пані Франковякова. — Собаки ще нічого, але наші корови — вони можуть і гаряче! Два роки тому також прийшли сюди три дами. Ну й кричали вони! Бо