Гімназист і Вогняний змій - Андрій Анатолійович Кокотюха

Виховний момент, Віталію, — розвів той руками. — Діти, чого ж ти хочеш. Все треба робити самому.

— Не такі вже й діти, — проказав Стрельцов, широко посміхнувшись і підморгнувши

Юркові. - Підлітковий вік тепер, кажуть, молодший. Але як був важким, так і лишається. Я так розумію, хлопчик і песик - друзі твоєї Лізи?

- Так, це мої друзі, — наголосила вона.

- Навчіть хоча б цю людину гарної поведінки, — Марта Ернестівна тицьнула в Юрка кістлявим пальцем. - Про бульдога говорити марно, собак дресирувати треба. Або присипляти.

Раптом Джентльмена ніби підмінили. Повернувся на голос Стрельцова, переступив лапами, тихо й погрозливо прогарчав.

— Я йому не подобаюся, — тепер Стрельцов підморгнув уже собаці. — Не бійся. Я свій. Я не кусаюся.

— Кажу ж — присипляти треба! — з вуст бонни це прозвучало переможно. — Всі собаки колись сказяться, рано чи пізно! Добре, що цього звіра з дому прибрали. А привести його сюди ти дозволив, Аркадію!

Марта Ернестівна доводилася господарю далекою родичкою, тож дозволяла собі переходити на «ти».

— Тихо, тихо, всі свої, — стривожена Ліза погладила Джентльмена між вухами. — Ми зараз підемо в мою кімнату і ніхто нікому не заважатиме.

— Добре, коли діти спілкуються, а не сидять в Інтернеті, — зауважив Стрельцов. - Нічого, вони не заважають. Тим більше, ми майже про все переговорили. Хлопчик з твоєю Лізою в одному класі вчиться? Давно його знаєш?

Юрко закусив губу.

— Вони в різних. Знайомі не так давно, десь місяць — Раєвський нічого не запідозрив. Ніби з порядної родини. Батько — Іван Туряниця, інженер, складні конструкції проектує.

— А, чув-чув. Здається, знайшли іноземних партнерів. Ну, нехай гроші в Україну приходять. Сина тато на свою честь назвав?

Очі Стрельцова не сміялися.

— Юначе, хоч тут покажіть манери. Назвіться, з вами хочуть познайомитись, — знову влізла з повчаннями бонна.

— Мене звати Юрій, — вичавив гімназист.

— Туряниця Юрій, Перша зразкова гімназія, правильно? — перепитав Стрельцов. — Дуже приємно. І, може, лишимо дітей, Аркадію?

Так-так, звісно, — заметушився лисий. — Є ще пара питань до тебе, Віталію.

Чоловіки повернулися в кабінет, щільно причинивши двері.

І ніхто, крім Юрка, не помітив, як Стрельцов зиркнув на нього через плече.

Тепер ворог розшифрував його. Знає, де гімназист вчиться й легко дізнається домашню адресу.

Що б сказав Назар Шпиг у такому випадку? Чорт забирай, нічого більше.

Забратися геть хотілося не так само, а навіть більше, як прийти в гості.

Поява Стрельцова стала для Юрка Туряниці не прикрою несподіванкою — ударом під дихало. Виявляється, їхній з відставним міліціонером головний ворогу чудових стосунках із Лізиним вітчимом. Що зовсім не кидає тінь на дівчинку, яка його відверто зневажає, останнім часом навіть не дуже приховуючи. Але Стрельцов напевне має якийсь вплив на Раєвського. Тепер знає про дружбу Юрка й Лізи. А це — вразливе місце, як будь-яка дружба.

Повертаючись додому, гімназист із кожним кроком усвідомлював: кинувши вчора явний виклик Стрельцову, відтепер проти своєї волі поставив під загрозу Лізу. Хай не її життя, то вже перебільшення, проте спокій — то вже напевно. Випадкова зустріч дала ворогу дуже сильний важіль впливу на Юпка, а через нього — на Назара Шпига. Бо до хлопця з собакою Стрельцов може ставитися несерйозно, натомість Шпиг для нього - супротивник серйозний.

Та поки Юрко вирішив нічого сищику не казати. Назар Захарович ні на що не вплине, нічого не змінить. Навпаки, може взагалі заборонити далі займатися пошуками Вогняного Змія й Пожежі. Дочекається, наприклад, Олеся Добрянського з фронту, і справою займуться його волонтери. Але ж не хто інший, як Юрко за короткий час роздобув їм чимало цінної та корисної інформації.

Ні, відходити вбік хлопець не збирався.

Робитиме, що мусить. На оголошення ніхто не відгукнувся, хоча ввечері пересвідчився — воно зацікавило кількох десятків відвідувачів форуму. Це показували спеціальні позначки. Та Юрко не був таким наївним, аби кількість зацікавлених його збентежила. Він уже встиг чимало дізнатися про особливості людської натури. Втратити значок — не сумувати з хвороби близьких чи оплакувати їхню загибель на війні. Та все-таки у масштабах Першої зразкової — це проблема. А отже, завжди знайдеться якась кількість тих, кого хворобливо цікавлять проблеми інших. Інтерес подібний до спортивного: адже над кимось нависнув меч покарання.

Чужа біда дуже часто стає для інших приводом молоти язиками. Але серед тих, хто вподобав оголошення, справді може бути власник значка. З цією думкою Юрко вимкнув комп’ютер і вклався спати.

Як засинав під легеньке бульдоже хропіння, зловив себе на думці: давно так не хотів у понеділок до гімназії.

А зранку в Першій зразковій коїлося щось дивне.

На перший погляд, нічого особливого. Гімназисти, молодші й старші, звично поспішали до воріт, аби не запізнитися. Та ще на підході Юрко відчув незвичну тривогу, вгледівши скупчення біля входу в двір. О цій порі всі квапилися, кожен намагався проскочити за огорожу раніше за інших, це була своєрідна гра, без переможців та лузерів. Але зараз вільний прохід чомусь гальмувався.

Наблизившись і придивившись, Юрко все зрозумів. У Першій зразковій завжди була охорона. Вчителі та батьки одностайно вважали це плюсом. Навіть щороку на загальних зборах погоджували, лишати цю охоронну фірму чи поміняти. На Юрковій пам’яті за вісім років, що він тут навчався, компанію змінили лише раз. Тоді всередину пропустили сторонніх, котрі намагалися знайти серед молодших школярів масовку для зйомок у дитячому шоу. Вони виявилися аферистами. Юрко тоді був лише в третьому класі й не