Гімназист і Вогняний змій - Андрій Анатолійович Кокотюха
Цього разу спілкування з мобільником зайняло трохи менше часу.
— От же ж чорт! — вигукнув сищик, пробіг- шись по дисплею, після чого перервав зв’язок, покрутив телефон у руці, повторив: — Чорт. Я міг би здогадатися сам. Мусив.
— Ви про що зараз?
— Та про Стрельцова, хай би його розірвало, — Шпиг заховав телефон, розвернувся до гімназиста всім корпусом. — Згадай, для чого йому був щоденник юного героя битви під Крутами. Щоб стерти пам’ять про наших героїв. Ясно, на кого він працює. Бо ось тепер, наказавши спалити будинок, у якому жив винахідник субмарин, він теж нищить українську історію. Так дім нагадує про справу інженера — а так уже ні, скоріше забудеться. Дві попередні пожежі — теж не просто підпал старих будинків. На Малій Житомирській жила українська балерина За- рецька, якій аплодувала Європа. А на Подолі - спортсмен Петро Гармаш, борець, який свого часу поклав на обидві лопатки російського богатиря Івана Заїкіна. Йому тоді не зарахували перемогу, а за півроку Гармаша знайшли мертвим у дворі власного будинку. Пишуть, жертва пограбування. Ага, зараз, він міг сімох в оберемок взяти й стукнути лобами! Я чув колись про нього, хоч там більше чуток, усе-таки нищили на користь русскіх богатирєй...
Шпиг рішуче підвівся. Таким серйозним відставного міліціонера Юрко давно не бачив.
— Тепер знаємо мотив, Івановичу. Я, дурний, думав, що все простіше. Вони палять будинки, аби звільнити багатіям місце для їхніх так званих елітних забудов, — цю фразу він промовив з презирством. — Ні смаку, ні фантазії. Бач, як воно... Стрельцов не хоче, аби старі будинки нагадували про їхніх мешканців, котрі сто років тому прославляли українську науку, мистецтво, спорт. Ясно, звідки там ноги ростуть і гроші течуть. Стрельцов не зупиниться, і ми це добре знаємо. Як підемо офіційну заяву робить, ніхто нам ні чорта не повірить.
— А на гарячому зловити?
— Тільки так і доведеться, — розвів сищик руками.
Бульдог гавкнув - погодився.
Розділ дев’ятий
Тут хвороба, дівчинки остаточно розсекречує гімназиста й бульдога
Аж до глупої ночі просидів у себе в кімнаті Юрко, пірнувши в Інтернет із головою.
Дотепер він ніколи не дозволяв собі сидіти в «павутинні» так довго. Волів краще почитати книжку. Коли ж з’явився Джентльмен, па читання часу стало менше. Але зараз бульдог, напевне перейнявшись важливістю моменту, сидів дуже тихо, мовби невидимий. Навіть пригрівся біля батареї й придрімав, кумедно похропуючи. Перервався Юрко лише на годину, аби ввечері вигуляти собаку. І то не вешталися, Джентльмен зробив свої собачі справи досить швидко.
Спершу, як і замислив, дав Юрко оголошення на гімназійному форумі. Розумів — трохи раніше, ніж планував, та дуже вже свербіло — так кортіло швидше зрушити справу. Хай навіть результат буде не раніше понеділка. Завершивши з цим, узявся до серйознішого та ґрунтовнішого. Зі Шпигом про це не домовлялися, та Юрко не бачив потреби. Адже нічим не ризикував, вишукуючи історичні київські забудови, складаючи їх у список і за можливості збираючи крихти про мешканців.
Гімназист хотів спробувати у такий спосіб передбачити наступний можливий хід Стрельцова, а значить — і Павука з Вогняним Змієм.
Починаючи пошук, Юрко ще не мав у голові системи. Та в процесі, десь на третій годині, нарешті зрозумів напрямок руху. Його не цікавили заселені будівлі, що перебувають у нормальному стані, хай навіть у них давня славна історія. За останні роки він чудово зрозумів, що таке війна і жорстокість, яка її супроводжує. Восьмикласник не збирався з цим миритися й приймати такий стан справ. Але пояснити жорстокість міг, не даючи їй при цьому жодних виправдань. Та все одно не припускав, що Стрельцов дасть команду, а Пожежа — пустить Вогняного Змія в будинок, повний живих людей. Де, напевно, є й маленькі діти. Такий злочин уже не спустять на гальмах. Підпал будинку не спишуть на нещасний випадок. Доведеться далеко й надовго ховатися.
Тому Юрка цікавили насамперед будівлі в аварійному стані, де вже давно ніхто не живе, і які треба реставрувати — або махнути рукою, даючи можливість повільно й впевнено руйнуватися.
Зібравши їх у своєрідний реєстр, гімназист узявся дізнаватися, чи не пов’язана з якимось із них забута історія. Бо не в кожному домі жив хтось справді цікавий, знаковий, прикметний та важливий. Хоч не про все писали докладно, та Юрко користувався дуже простим принципом: якщо про щось не згадали навіть побіжно, того дійсно не існувало.
Ще до півночі Юрко заробив собі головний біль та натрудив до червоного очі. Потягнувся до хрусту в кістках, завершивши нарешті кропітку, але дуже потрібну роботу. Перед хлопцем па моніторі ноутбука був перелік із восьми старовинних будинків, кожен із яких міг стати наступною жертвою паліїв.
Або — всі разом.
Ще не знав Юрко, як використає здобуте. Засідка біля кожного з домів? Повна дурня, ще й нездійсненна силами аж двох людей — гімназиста й відставного міліціонера. І не факт, що панові Шпигу ідея сподобається. Думок від утоми не було жодних, тож найкращий вихід — вкластися спати. Засинав цієї ночі, після всіх пригод і трудів, погано, довго крутився, заздрячи Джентльменові — той хропів, ніби нічого не сталося. Нарешті вдалося зануритися в сон, тривожний, хисткий.
Уві сні Юрко тікав старими київськими дворами, відриваючись від погоні - за ним ковзав величезний змій із гребнем на пласкій голові. Час від часу потвора роззявляла пащу, плюючись гарячою слиною. Впавши па землю, вона перетворювалася на нищівний, воістину пекельний вогонь, котрий злизував усе па своєму шляху. Аби не згоріти, Юркові доводилося мчати з останніх сил. Та змій рухався стрімко, вогняне дихання наближалося, вже обпікало спину...
Прокинувся гімназист раніше, ніж зазвичай, весь вологий від поту, на змокрілій подушці. Більше не спав, дивився у
