Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга - Ено Рауд
Півчеревичок криво посміхнувся:
— Ви медик, а верзете таку нісенітницю. Сьогодні чумою уже нікого не злякаєш.
Начальник контрольного пункту, зачувши цю «медичну» розмову, спохмурнів.
— Годі теревенити, — суворо кинув він і осудливо глипнув на трійцю. — Якщо ви не виконаєте розпорядження про щеплення, повертайте назад і поганяйте, як на мене, хоч прямісінько на цвинтар. А без щеплення через контрольний пункт не прослизне навіть хлопчик-мізинчик.
Вибору не було, і Мохобородько примирливо поплескав Півчеревичка по плечу.
— Хай уже впорскують, якщо це так важливо, — сказав він. — Адже не помремо.
— Оце чоловіча розмова, — кивнув начальник контрольного пункту. — Здається, бородань абсолютно правильно все розуміє.
Він пішов до будки, і друзі разом із медичним працівником почалапали за ним.
Меблі у приміщенні були скромні — звичайний стіл, кілька стільців та полиця, на якій замість книжок стояли пастки на пацюків. Начальник контрольного пункту витяг із купи дві, подав Муфтикові і попрохав засвідчити підписом, що протипацючі засоби отримано. Тим часом медик готував шприц. Він виявився чудовим фахівцем, бо не минуло й п’яти хвилин, як усій трійці зробив уколи.
— От і все, — сказав він, сідаючи до столу. — Тепер я випишу вам довідки про щеплення, щоб на наступному контрольному пункті вас більше не турбували.
Півчеревичок і Мохобородько, чекаючи довідки, розглядали плакат на стіні, на якому, наче живий, був намальований величезний рудий пацюк. А Муфтик підійшов до вікна і знічев’я дивився на дорогу.
Начальник контрольного пункту став трохи приязніший.
— Взагалі становище надзвичайно серйозне, — заклопотано сказав він. — Неабияке зухвальство пацюків і їхня надзвичайна плодючість дуже ускладнюють боротьбу з ними. Та найважливіше те, що в місті немає котів, ще до навали пацюків вони хтозна-де поділися. Кепські справи, бо тільки коти — найвірніші наші помічники в боротьбі проти пацюків. Останнім часом трапляється, що за кота пропонують ціну хорошого скакуна.
— Невже? — нашорошив вуха Півчеревичок.
— Слово честі, — запевнив начальник контрольного пункту. — Просто неймовірно, еге ж?
Він хотів щось додати, та несподівано од вікна почувся обурений вигук.
— Ви тільки уявіть собі! — тремтячим від обурення голосом вигукнув Муфтик. — Цей тип у комбінезоні забрався у нашу машину!
Він метнувся до дверей, щоб вибігти з будки, проте начальник контрольного пункту заступив йому дорогу.
— Заспокойтеся, — сказав він. — Це лише невеличкий обшук.
— А хто вам дав на це право? — розсердився Муфтик.
— Ми отримали розпорядження обшукувати всі машини, — начальник контрольного пункту взяв зі столу папку з документами й почав їх перегортати. — Одну хвилинку, зараз я вам прочитаю.
Він пошелестів аркушами, знайшов потрібну інструкцію і пробубонів:
— На контрольних пунктах по боротьбі з пацюками треба ретельно оглядати всі транспортні засоби, знешкоджувати спійманих у транспортних засобах пацюків і вилучати з транспортних засобів усе пацюкоподібне…
— Зрозуміло, — урвав Муфтик начальника контрольного пункту. — Тоді вже хай!
Він скрушно зітхнув і знову став дивитися у вікно. Певний час у приміщенні панувала тиша, доки в дверях не з’явився чоловік у комбінезоні.
— Ну, — спитав начальник контрольного пункту. — Щось знайшов?
Обшукувач глузливо усміхнувся.
— По-перше, в машині повно золотих і срібних монет, — сказав він. — Дуже підозріло…
— Щодо грошей у нас немає вказівок, — буркнув начальник. — А по-друге?
— По-друге, я знайшов там ось що.
Він ступив два кроки вперед і поклав на стіл Півчеревичкову іграшкову мишку.
— Чудово, — вдоволено засопів начальник. — Нарешті ми виявили хоч одного пацюка у транспортному засобі.
— Послухайте-но! — розгублено вигукнув Мохобородько. — Адже це не пацюк, а звичайнісінька іграшка! Подивіться уважніше — під нею навіть коліщата!
— Мені цілком підходять пацюки й на коліщатах, — гугняво мовив начальник. — В інструкції ніде не сказано, що пацюки не можуть мати коліщат.
Муфтик пильно дивився на начальника сповненим презирства поглядом.
— Яка дріб’язковість! — сказав він нарешті. — Та якщо ви вже такий причепа, то зарубайте собі на носі, що це взагалі не пацюк. Це — крихітне безвинне мишеня!
— Гм, — спохмурнів начальник. — Таке вже й безвинне! А раптом воно заводне? Звідки я знаю?
— Правильно! — підпрягся обшукувач.
— О батечку! — Мохобородько намагався зберегти витримку. — Й дитина зрозуміє, що це іграшка не заводна, а просто на коліщатах. І, зрештою, яке це має значення!
Начальник переможно всміхнувся.
— От бачите! Самі зізналися, що це не має ніякого значення. Отже…
Він багатозначно замовк, узяв іграшкове мишеня і став порівнювати його з пацюком на плакаті. І тоді ухвалив:
— Якщо це мишеня, як ви запевняєте, то воно, самі бачите, пацюкоподібне. А все пацюкоподібне, як сказано в інструкції, неодмінно треба вилучати із транспортних засобів.
Досі Півчеревичок мовчки слухав сварку. А тут його мов хтось шпигонув. Умить опинився біля начальника, простягнув руку й загорлав:
— Віддайте мишеня!
Той від подиву аж очі витріщив — таке поводження просто приголомшило його.
— Ну! — Півчеревичок гримнув знову. — Довго я чека тиму?
І коли начальник усе ще, як бовван, стояв незрушно, некліпно втупившись у нього, Півчеревичок лунко постукав себе кулаком у груди.
— Ви довбеха! — репетував він. — Хіба не бачите, що я кавалер золотої медалі. Чи ви серйозно вважаєте, що я можу так просто віддати мою іграшку?!
Начальник лише тепер помітив, що у всіх трьох на грудях поблискують медалі.
— Та я ж… — промимрив він. — Я тільки виконую наказ.
Він простягнув Півчеревичкові іграшкове мишеня і додав:
— Звичайно, цю справу можна витлумачити і так, що мишеня не буде пацюком ніколи, безумовно…
Півчеревичок на це ні гу-гу. Крутнувся на п’ятах, взяв у медика довідку про щеплення і промарширував за двері. Інші зробили те саме.
— Щасливої дороги, — сказав начальник контрольного пункту і козирнув.
У МІСТІ
Друзі майже під’їжджали до міста, коли якийсь хлопчина на узбіччі дороги замахав рукою.
— Дуже цікаво, — забурмотів Півчеревичок. — Місто — під носом, а він, бачте, не бажає пройти якихось кілька кроків. Я в дитинстві не смів отак зупиняти чужі машини.
Але Муфтик загальмував.
— Куди тобі їхати? — поцікавився він.
— До школи, звісно, — промимрив хлопець. — Я ходжу у вечірню зміну.
— Стрибай сюди, — сказав Муфтик, і Мохобородько відчинив дверцята.
Коли хлопчик заліз у машину, мандрівники
