Володар жахів. Характерницька сила - Ніна Ягоджинська

— Ну які… всякі! А зараз ми йдемо на фізкультуру!

— Мені здається, ти трохи перевтомилася від навчання, сонечко.

— Я — сонечко? — Світланка зашарілася від задоволення й якийсь час ішла мовчки, помахуючи подолом сукні й акуратно ступаючи тільки на коричневі квадрати на підлозі.

Фізкультура проводилась на подвір’ї позаду школи. Тут було велике, схоже на заасфальтоване, поле й спортивний майданчик. Повиходивши з роздягальні, де всі переодягнулися в коричневий одяг, що замінював тут спортивну форму, учні з’юрмились на краю поля. Учитель не змусив себе довго чекати.

— О, це сам легендарний тисячник Сокіл, — зашепотів Олег, який стояв поруч з Ярославом, — він уже давно на пенсії, але продовжує викладати в школі.

— Добрий день, — гучним басом зарокотів учитель фізкультури, — мене звати Сокіл Петро Іванович і ми зараз з вами познайомимось ближче. Для розігріву пробіжіть 20 разів навколо поля. Побачимо, з яких задохликів доведеться робити справжніх характерників. Рушили!

Дуже швидко Ярослав зрозумів, що досить сильно відстає в фізичній підготовці від своїх нових однокласників. А в нього, між іншим, тверда десятка з фізкультури! Навіть Світланка без відчутного напруження бігала, стрибала, підтягувалася, качала прес на рівні з усіма. Ярик, на власний сором, не міг виконати й третини того, що робили інші. У себе вдома хлопець ніколи не пас задніх на фізкультурі й на стадіон час від часу ходив з друзями. Не так, щоб кожного дня, але й не так, як, наприклад, сусід-десятикласник, який узагалі весь вільний час проводив за комп’ютером, а спорт бачив у кращому випадку по відео на ют’юбі. Коли Ярослав уже падав з ніг від утоми, Петро Іванович оголосив про закінчення розминки. Хлопець аж застогнав: «Розминки?! Що значить — розминки? Я думав це вже й основна, і фінішна частини кінчились! Зараз ляжу на цей м’який, зручненький асфальт і помру! Усе! Кінець! Не можу більше!»

— Розбираємо зброю, шикуємось у шеренгу по одному!

«Зброю? Це щось цікаве», — Ярослав навіть роздумав помирати і, як і всі, побіг до великого залізного ящика. У ньому виявилися невеликі дерев’яні шаблі. Учні розібрали кожен по одній і стали в ламану лінію.

— Мало того, що задохлики, яких світ не бачив, так ще й на очі криві, хто на ліве, хто на праве, — загудів учитель фізкультури своїм грубим голосом, — поки дорахую до трьох, щоб стали в ідеально рівну шеренгу, інакше повторимо розминку! Раз!… Два!… Молодці! Можете, коли хочете. У вас у руках навчальні шаблі.

Уважно подивіться на них. Вони з точністю імітують бойові. Справжні металеві шаблі завдяки легкості й кривині дозволяють виконувати блискавичні ковзні відбиви-відводи, а також удари навздогін супротивнику. При цьому вістря шаблі рухається колами або вісімками. Як ви бачите, руків’я трохи нахилене. Це укупі з невеликою кривиною клинка дозволяє виконувати й колючі удари. Лезо при ударах може розташовуватись як вертикально, так і горизонтально. Якщо колючий удар супроводити відхиленням убік, він перетворюється на контратакуючий. Шаблею слід володіти вільно обома руками. Пізніше ми будемо вчити серію різноманітних повзунців — ударів ногами у низьких положеннях або у падінні з одночасним використанням шаблі. Ваші викладачі-характерники будуть навчати вас накладати на лезо й руків’я шабель різноманітні закляття — від простої міцності до атакуючої вогняної кулі. А сьогодні відпрацьовуємо базовий удар атаки. Уважно стежте за моїми рухами.

Сотник Іван Петрович почав демонструвати нескладний удар, який складався всього з кількох рухів.

Це базова комбінація. Рухаючи кистю, ми створюємо різні варіації удару. Тренуємося спочатку поодинці, без партнерів. Почали!

До кінця уроку Ярослав сповна відчув, що таке «вичавлений, як лимон». Руки тремтіли, ноги ледве волочилися, дихання ніяк не хотіло повертатися в норму. Ввійшовши в роль бідного й нещасного, хлопець навіть покашляв, але прес відізвався таким болем, що від артистичних експериментів довелося терміново відмовитись. Саркастично хмикнув, згадавши з яким задоволенням поспішав на фізру після біології, як хотів порухатись. Нормально так порухався, тепер хоч би до ліжка «дорухатись».

— А ми вирішили тобі допомогти, — радісно оголосив Олег, наздогнавши Ярослава, — це нам Світланка підказала.

— Що допомогти? — замученим голосом поцікавився Ярик.

— Ну як що? — відверто здивувались однокласники, — а клас медитацій відмивати?

Оскільки Ярослав уже забув і думати про покарання, яке йому призначили, то у відповідь тільки застогнав і покірно поплентався за шваброю.

На позачерговій раді старійшин панувало небувале пожвавлення.

— Більше шести десятків вступників до школи характерників! Такого ще не було!

— Так, минулого року було тільки семеро, а цьогоріч — поверх шести десятків!

— У нас нема, де їх розмістити!

— Треба переглянути провізію, на таку кількість учнів запаси точно не розраховані!

— Ну, і переглянемо! І вчителів нових наберемо! Такими дарунками долі не розкидаються!

— Тихо, тихо! — голова ради, Тарас Іванович, вирішив усе-таки розпочати засідання так, як годиться, — слово надається панові Вербицькому.

— Шановні присутні, — підвівся пан Вербицький, — цього року набір учнів до магічної школи побив усі рекорди. Відрядження наших співробітників на пошуки підлітків з магічним Даром увінчалось успіхом, який перевершив усі сподівання. Відвідавши багатолюдні місця, вони виявили майже чотири десятки майбутніх характерників. З усіма батьками проведена роз’яснювальна робота, з жодною родиною проблем не виникло. Крім того, самопливом було прийнято на навчання кільканадцять юнаків. Ще з десяток майбутніх учнів потрапили на Іктур містичним шляхом. Тут я хотів би передати слово Хранителю озера Рівноваги.

— Учора зранку на поверхні Озера з’явилися лінії, що з’єднували деякі планети з Іктуром. Для прояснення ситуації ми спорядили експедиції до місць, де вони