Володар жахів. Характерницька сила - Ніна Ягоджинська
Матеріалізація парт виявилася смішною, але малорезультативною затією. Товстячок Анатолій увесь почервонів від натуги — так старанно уявляв собі свою парту. Ярослав просто беззмістовно втупився у простір перед собою й чекав появи не знати чого. Світланка зосереджено щось шепотіла й хмурила брови. Олег сердито супився й стискував кулаки. Раптом перед одним із учнів, Шурою, з’явилось оббите білою шкірою крісло.
— О! Перший результат! Тільки це не зовсім парта, — уточнив Олександр Олегович.
— Та ну! Нічого собі! Ну, Шурка, молодець! — усі стовпилися навколо хлопця, плескали його по плечах і радісно усміхались, — як це ти придумав таку шикарну річ? Будеш на уроці з комфортом сидіти!
До кінця заняття парти з’явились у Світланки, Олега та братів Сашка й Сергія. У Ярослава після титанічних зусиль утворився ослінчик — така невелика дерев’яна лавочка. Але навіть такий результат неабияк окрилив хлопця. Адже, якщо виходить у малому, то вийде й у великому! Головне, що цей спосіб працює. А то спочатку якось і не вірилось.
— Ну, все, шановні джури! На сьогодні урок закінчено. Домашнє завдання — потренуватись у матеріалізації предметів і принести на наступний урок невеликий матеріалізований предмет. До побачення!
В їдальні все було майже так, як в Ярославовій школі. Підходиш до столу, кухарка викладає тобі кілька тарілок на підніс, додає скибочки хліба, чашку чаю або компоту, і ти йдеш за один із столиків у залі. Олег запропонував зіставити разом два столи й сісти всією групою. Думка була з ентузіазмом підтримана, і за кілька хвилин усі дружно обідали за розширеним і модернізованим предметом інтер’єру. Ярослав подумки усміхався, він уже почувався з новими знайомими, як зі старими друзями, йому було весело й цікаво. Хоча на краю свідомості, звісно, увесь час маячіла думка про рідну домівку. Закінчивши обідати, усі із задоволенням вийшли на вулицю подихати свіжим повітрям. Світланка мружилась і підставляла обличчя під сонячне проміння.
— Знаєте, — раптом заговорила дівчинка, — я так сумую за мамою й татом… Вони там, мабуть, хвилюються й зовсім мене загубили…
— Та й мої батьки точно переживають, — відгукнувся Ярик, — додзвонитися до мене не можуть… Директор обіцяв, що ще кілька днів — і налаштують для нас з тобою телепорти додому…
— Так, тут цікаво, але… Якби мама знала, де я, то вона не хвилювалася б.
Хлопці з класу співчутливо замовкли. Усі знали, яким неймовірним чином опинилися ці двоє у школі.
— Відпочили? — до друзів підійшов учорашній знайомий — учитель медитації Сергій Никифорович. Ярослав із соромом примітив, що його борода вкоротилася майже на половину і втратила свій білосніжний колір, — ну то ходімте продовжувати те, що ви називаєте уроками.
— А ви як це називаєте? — ідучи, поцікавилася Світланка, вчепившись однією рукою за Ярика, а другою — за рукав білої хламиди вчителя.
— А я це називаю знущанням малолітніх над благородним високоосвіченим чоловіком похилого віку, — відказав дідусь.
— Ми більше не будемо, чесно! — Кнопка зробила очі, як у Шрекового кота, — ми, навпаки, будемо старатися й зовсім скоро теж станемо благородними, високоосвіченими й похилого віку!
Першим не витримав Олег, уявивши цю картину, застиг, хапаючи ротом повітря й давлячись реготом. За хвильку зі сміху покотилися усі. Сергій Никифорович так сміявся, що аж на очах виступили сльози. Учителі й учні, що йшли назустріч, здивовано оглядалися й дивились услід дивній компанії, що регочучи пересувалася коридором магічної школи.
Коли всі розташувалися в уже знайомій кімнаті з килимками, Сергій Никифорович, лукаво посміхнувшись, надав слово Ярославу:
— Зараз цей юний характерник, який учора відзначився на занятті, зачитає нам свій реферат. Це й буде наша сьогоднішня тема уроку. Якщо, звісно, він підготувався.
Ярослав підвівся, прокашлявся. Усе-таки не даремно він учора разом з Кнопкою шукав бібліотеку. Не понадіявся на те, що старий учитель забуде про домашнє завдання. І, як виявилося, правильно вчинив.
Якщо коротко, то ті світлячки, які Ярослав мав радість бачити вчора, це живі істоти, а рисочки — лінії Сили. Лінії відрізняються кольором і товщиною. Наприклад, із зеленими найлегше працювати, коли когось лікуєш, а всі відтінки червоного найкраще пасують для роботи з вогнем. Найтовстіші лінії водночас і найслабші, ними можуть користуватися навіть ті, хто мають мінімальний Дар. Чим сильніший характерник, тим тоншими лініями він може оперувати й тим результативнішими є його закляття. Закінчуючи читати реферат, хлопець потай гордився тим, як добре він його написав, та водночас і хвилювався, чекаючи на реакцію Сергія Никифоровича й однокласників. Судячи з тиші, яка панувала в класі, учням реферат видався цікавим.
— Чудово, — підвів підсумок учитель після виступу Ярика, — а зараз ваше наступне завдання. Намагаєтеся побачити навколишній світ так, як учора. Якщо вам це вдасться, вибираєте велику лінію Сили синього кольору й формуєте з неї от таку фігуру.
Сергій Никифорович зобразив у повітрі звичайний трикутник з колом всередині, який застиг у повітрі, повільно обертаючись навколо своєї осі.
— Це закляття концентрації пам’яті. Воно дуже просте й саме з нього ми зазвичай починаємо вивчати магічні плетіння. Після активації це закляття на деякий час робить пам’ять абсолютною. Дуже допомагає, знаєте, при вивченні домашніх завдань або при підготовці до іспитів.
Учні пожвавились, радісно загомоніли. Ще б пак! Такі перспективи!
— Для активації, — спокійно продовжив Сергій Никифорович, ніби не помічаючи нездорового ажіотажу після його слів, — необхідно бережно, ніби мати, яка пеленає немовля, додати до плетіння малесеньку краплинку своєї сили. Дідусь прищурився, — малесеньку краплинку, повторюю спеціально для Ярослава.
Класом прокотилися смішки.
Цього разу Ярославу набагато швидше вдалося побачити
