Володар жахів. Характерницька сила - Ніна Ягоджинська

— Що? Не може бути! — заметушилися члени ради.

— І, незважаючи ні на що, це справді так, — підтвердив Іван Сірко, — ніякої помилки бути не може.

— Оскільки це навряд чи можна вважати випадковістю, — продовжив Хранитель, — погодьтесь, десять спонтанних телепортів і всі в один день і на одну планету вважати за простий збіг обставин просто неможливо, то весь цей час я провів за давніми рукописами й фоліантами. І буквально перед самим засіданням знайшов оце…

Дідусь заклопотано постукав себе по кишенях і нарешті дістав з однієї з них пожовклий від часу пергамент:

— «… Як відомо, тоді наступили важкі часи для захисників людства. Ми ледве пережили ці сповнені горем і смертю роки. Слава Творцю, який направив до нас кілька сильних характерників, просто перекинув їх з інших планет мало не на поріг школи. Ми навіть майже встигли довести їхнє навчання до кінця. Без їхнього вкладу у війну ми програли б ще на самому початку…». Тут ще є текст, але геть нерозбірливо, мені не вдалося прочитати ні з ким була війна, ні коли це було. Можливо, наші вчені спробують реанімувати цей свиток.

— Звичайно, спробуємо, — відгукнувся пан Вербицький, — я переконаний, що нам це вдасться. У нас є такі технології, просто цукерочки, а не технології!

Військовий міністр, пан Барс, уточнив:

— Якщо можна, покваптеся з відновленням цього документа. З’явилась у мене підозра, що ці мимовільні характерники потрапили до нас не просто так. Чи не попереджує це нас часом про масштабні військові дії. Якщо це дійсно так, то кожен день на рахунку. Я сьогодні ж віддам наказ упорядкувати списки всіх, хто в нас є на пенсії з реальним бойовим досвідом. Плани дій на випадки різних надзвичайних ситуацій уже оновлено. Вони лежать перед кожним з вас на столі, з ними ви можете ознайомитися пізніше. Розвідка активно працює, але поки що нічого серйозного не виявлено. А взагалі-то щось мені тривожно на душі, панове, а інтуїція, на жаль, мене дуже рідко підводить.

Наступного дня у школі був справжній переполох: звідкись привели чи привезли купу нових учнів. Новачки скрізь пхали свого носа, порозбрідалися по всіх закутках, постійно щось розпитували. А на Світланку ледь пальцем не показували. Оскільки в Ярослава після вчорашніх занять фізкультурою шалено боліло все тіло, то й настрій у хлопця був відповідний. Коли в черговий раз примітив, як якісь нахаби витріщаються на Кнопку, а найрозумніший навіть пальцем тицьнув і зареготав, то на повному серйозі пригрозив пальці повідкручувати й закинути так далеко, що ніхто їх не знайде. Не знати, що побачили в Ярикових очах новачки, але дивитися почали з осторогою.

На ґанок вийшов директор Іван Сірко, задумливо роздивився навкруги і, підкрутивши сивого вуса, штовхнув промову на тему відповідальності, високої честі бути захисниками людства й необхідності наполегливо навчатися. Ярослав, чесно кажучи, пропустив половину виступу. Набагато цікавіше виявилося роздивлятися цьогорічний набір майбутніх характерників. Потім до роботи підключилися вчителі, напрочуд діловито й швидко розбили новачків на класи по десять осіб і відвели заселятись у кімнати.

Ярослав, Світланка, Олег і всі інші хлопці залишились приписані до одного класу.

— Ну що? — Ярик підфутболив якогось камінця ногою, — ходімте на урок?

— Ходімо, — підтримала Світланка, — у нас зараз ма-те-рі-а-лі-за-ція предметів, от!

Дружною юрбою учні рушили в наступний клас. Там їх зустрів молодий учитель, який представився Олександром Олеговичем. Посеред приміщення півколом були виставлені стільці, як на тренінгу у шкільного психолога.

— Добрий день, дорогі друзі.

— Добрий день, — порізно відповіли підлітки.

— Колись майбутніх характерників називали джурами. І я теж буду вас так називати, тому що мені дуже подобається це слово. Не зрозумів? — Олександр Олегович не дуже ввічливо витріщився на Світланку.

Учні засміялися:

— Це теж джура, як і ми!

— У дівчат не буває здібностей до характерництва!

— Буває, буває — сам директор перевіряв! Правда, теж казав, що такого не буває.

— Справді? Ну, гаразд, якщо сам директор… Так… — учитель зібрався з думками, — розпочнемо урок. Ви будете вчити магічні плетіння, коли характерник використовує лінії Сили. Але сьогодні я почну вас навчати використовувати потік енергії світу. Якщо сказати примітивно, то треба просто попросити Всесвіт про щось — і воно з’явиться у вашому житті.

— Так це будь-що можна забажати? — уточнив Ярослав. — А якщо щось таке, що не існує?

— Так, можна бажати будь-що. Тільки спершу добре подумайте, чи воно вам треба, — Олександр Олегович усміхнувся, ніби щось згадавши, — узагалі цим способом можуть користуватися всі люди. Не обов’язково характерники. Тільки звичайна людина не матеріалізує предмети з вільних атомів і молекул, тобто не створює їх, а спонукає необхідну річ рухатись у Всесвіті.

— Як це? — не зрозуміли джури, — повзти у напрямку того, хто бажає, чи що?

— Ні, звичайно, ні. Рухатись у Всесвіті — значить людина може цей предмет знайти, виграти, отримати у подарунок, у спадок, знайти чи заробити гроші на те, щоб купити бажану річ. Узагалі, є безліч способів отримати те, чого насправді хочеш. Прохаючи, треба якнайдетальніше уявляти, що саме ви бажаєте, оскільки світ погано сприймає слова. Набагато сильніше діють образи. Зараз ви будете вигадувати й матеріалізувати собі парти. Починайте.

«А, ну, звісно, вигадувати, — у ступорі думав Ярослав, — хтось рекламні слогани вигадує, хтось анекдоти, а ми от — парти будемо. Тут,