Король Матіуш Перший - Януш Корчак

Занепокоєння Матіуша зростало з кожним днем. Він закинув ігри з хлопцями, ночами лежав із розплющеними очима і зітхав. «Видно, зурочили хлопчину», — вирішив господар і зібрався везти Матіуша до лікаря.

І ось війна прокинулася. Матіуш востаннє пішов на уроки.

— Я більше не ходитиму до школи, — сказав він. — Спасибі вам і товаришам за все.

— Що сталося? Чому? — посипалися з усіх боків здивовані запитання.

— Я їду в столицю, — насилу вимовив він. Слова застрягали в горлі, а в куточках очей блиснули дві великі сльози й повільно покотилися по його щоках.

Настала гнітюча тиша. А Матіуш стояв і зосереджено тер кулаком лоб.

— Це неправда, що король Матіуш помер. Я — Матіуш Реформатор, але я повинен був ховатися.

Звістка була приголомшливою — немов грім серед ясного неба. Так буває лише в казках, але всі чомусь відразу повірили. Як це їм самим не прийшло в голову? Як же вони одразу не здогадалися, що Марцинек — це король Матіуш?

XXIX

Щойно закінчилося засідання міністрів, на якому схвалили відозву до королів усього світу.

Давайте укладемо мир, поки не пізно! Молодий король негайно повинен відкликати свої війська. Досить проливати кров! Коли б не загроза нової війни, я б ні за що не повернувся в столицю. Мені так добре жилося серед добрих, простих людей. Коли мир буде відновлено, я знову зречуся престолу. Народ вибере собі президента і разом із ним управлятиме країною. Я не хочу бути королем.

На Молодого короля я не ображаюсь, хоча він заподіяв мені багато зла. Зате я багато чого навчився і багато що зрозумів. Я наймолодший король на землі, але, не вихваляючись, можу сказати, що знаю більше за дорослих. Діти взагалі не дурніші за дорослих. Просто їм не вистачає життєвого досвіду. Завдяки Молодому королеві я набув життєвого досвіду і загартував волю. Молодий король має справу лише з генералами, а я — із солдатами теж; він знайомий лише з так званими порядними людьми, а я познайомився зі злочинцями. Молодий король знає дорослих, а я — дітей. Молодий король бачить народ, коли він аплодує і кричить «ура», а я знаю, як він живе, працює, свариться, мучиться. Я на собі випробував, як у народі ставляться до сиріт.

Матіуш щось закреслював, додавав, щоб було зрозуміліше. Завтра він покаже свої поправки міністрам, і листи розішлють у всі країни.

Міністри були тепер нові. Зі старих залишилися військовий міністр, міністр освіти й міністр юстиції. Але за цей час вони подобрішали й порозумнішали.

— Тепер я знаю, — попиваючи чай у перерві між засіданнями, говорив міністр освіти, — чому хлопчаки хуліганять. Одні можуть сидіти тихо на уроках, а і ниті — ні, такий уже в них неспокійний характер. Треба влаштовувати більше екскурсій, ігор на свіжому повітрі. Хлопцям хочеться побігати, пострибати. Тому вони тікають з уроків, а деякі зовсім кидають школу, наймаються газети продавати, носяться вулицями, катаються на підніжках трамваїв.

Міністр юстиції, зіткнувшись із життям, меншого значення став надавати різним параграфам, кодексам та іншим формальностям.

— Коли я працював кондуктором, — згадував він, — я безпомилково визначав обличчям, хто з квитком їде, а хто норовить зайцем проїхати.

Матіуш поглянув на годинник і простягнув руку до стосу листів. Телеграма від Клу-Клу.

Дуже хочеться приїхати, але колись із часом. В Африці почали будувати кам’яні будинки. Побудували шістсот сорок кам’яних шкіл. Ох, я так рада, що ти живий!

Лист від Сумного короля.

Досить, не дозволю більше водити себе за ніс, — писав він між іншим.

Матіуш прикинув у думці, скільки у нього буде союзників, якщо все-таки доведеться воювати. І про всяк випадок обдумав, з якою відозвою звертатиметься він до солдатів.

«А може, запросити лорда Пакса? Він усе знає, і ніхто краще не вміє вести переговори з королями».

Бджілки-думки пурхають, тісняться в голові, і в пам’яті спливають картини недавнього минулого. Треба написати листа вчительці й доглядачеві маяка, нехай не думають, що він зазнався й забув про них.

— Бррр! — Матіуш здригнувся, коли пригадав про величезні мішки з листами, які йому доводилося читати.

Він вийшов у парк. Світив місяць. Сліпуче виблискував сніг. Як гарно! — Йому знайомий тут кожен кущик, кожна стежина. Тут він катався з батьком на поні. Он у тому малиннику познайомився з Фелеком. Цікаво, де він?.. Тут влаштовували феєрверк, а в тому ставку шукали його, коли він утік на війну.

Усе наче як і було і водночас не схоже. «Чи то дійсно щось змінилося, чи то я сам змінився? Напевно, справа в мені. Адже я повернувся немов із того світу».

І раптом йому захотілося покататися на ковзанах. Він вбіг у палац і знайшов ковзани на колишньому місці.

«От здорово! Я півсвіту об’їздив, а вони лежать собі спокійнісінько на місці».

Світить місяць. У королівському парку — жодної душі. А Матіуш бігає на ковзанах по дзеркальній поверхні ставка. Міністр має рацію: добре побігати після цілого дня роботи.

Наступного ранку Матіуш прокинувся пізно. Солодко спалося йому на королівському ліжку. А коли розплющив очі, першою думкою було: сон це чи дійсність?

Королі у всьому світі вже знали з газет, що Матіуш живий. Одні щиро раділи, інші боялися, як би він знову чогось не викинув. Проте відозва всіх заспокоїла.

На ім’я Молодого короля посипалися телеграми з вимогою негайно відкликати війська:

Якщо війська перейдуть кордон, буде пізно. Тоді нарікайте на себе.

Молодий король, прочитавши газету, позеленів від люті. А він розраховував ознаменувати свій вступ на трон звитяжним походом до країни Матіуша. Тоді його авторитет, що похитнувся, поза сумнівом, зміцнився б. Якби не Старий король, якого всі любили й поважали, народ давно б встановив республіку. «Поцарювали, і досить! — ремствував робочий люд. — Чим ми гірші за інші народи, які прекрасно обходяться без королів!»

— Боятися нам нічого. Цар Пафнутій за нас, — приндився Молодий король на військовій раді. — Якщо я припиню наступ, спалахне бунт. Отже, вперед!..

«Треба покінчити з Матіушем, поки не надійшли його союзники, — міркував Молодий король. — Спочатку одержати перемогу, а потім вести переговори й диктувати свої умови».

Генералів цей план не надихнув. Але нічого більш ділового вони придумати не змогли. І головне, боялися брати на себе відповідальність. «І так погано, і так