Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг
Опубліковано від імені Міністерства магії
ЗАХИСТ ВАШОГО ДОМУ Й РОДИНИ ВІД ТЕМНИХ СИЛ
Чаклунській спільноті зараз загрожує організоване угруповання, члени якого називають себе «Смертежери». Дотримання наведених нижче простих правил безпеки допоможе вам захистити себе, свою родину і свій дім від нападу.
1. Радимо не виходити з дому поодинці.
2. Особливо будьте уважні в темну пору доби. Намагайтеся завершувати усі свої подорожі до настання сутінків.
3. Перевірте всі засоби безпеки у вашому домі й переконайтеся, що всі члени вашої родини знайомі з такими аварійними заходами, як закляття «Щит» та «Розілюзнення», а якщо в родині є неповнолітні — з «Явленням-пліч-о-пліч».
4. Узгодьте питання безпеки з найближчими друзями та родичами задля виявлення смертежерів, замаскованих під інших осіб, за допомогою багатозільної настійки (див. стор. 2)
5. Якщо ви відчуєте, що член вашої родини, колега, приятель або сусід поводиться якось дивно, негайно зв’яжіться з загоном забезпечення магічного правопорядку. Ці особи могли потрапити під дію закляття «Імперіус» (див. стор. 4).
6. Якщо над чиїмось помешканням або над якоюсь іншою будівлею з’явиться Чорна мітка, НЕ ЗАХОДЬТЕ ТУДИ, а негайно зв’яжіться зі службою аврорів.
7. Непідтверджені свідчення вказують, що смертежери можуть використовувати інферіїв (див. стор. 10). Про будь-яке виявлення інферія або про зустріч з ним необхідно повідомляти міністерство НЕГАЙНО.
Гаррі щось забурмотів уві сні, голова його, притиснута до шибки, з’їхала нижче, від чого окуляри ще більше перехнябились, але він так і не прокинувся. Будильник, що його Гаррі відремонтував кілька років тому, голосно цокав на підвіконні, нагадуючи, що до одинадцятої залишалася всього одна хвилина. Біля будильника, привалений розслабленою хлопцевою рукою, лежав аркуш пергаменту, списаний навскоси дрібним почерком. Гаррі так часто його перечитував за ці три дні, які тут пробув, що пергамент, доставлений у вигляді щільно скрученого сувою, давно розправився.
Дорогий Гаррі,
Якщо тобі буде зручно, я завітаю цієї п’ятниці об одинадцятій вечора в будинок номер чотири на Прівіт-драйв, щоб супроводжувати тебе до «Барлогу», куди тебе запросили провести решту літніх канікул.
Я був би радий, якби ти міг допомогти в одній справі, якій я сподіваюся приділити увагу по дорозі до «Барлогу». Детальніше поясню під час зустрічі.
Прошу надіслати відповідь цією ж совою. Сподіваюся побачити тебе в п’ятницю —
Щиро твій
Албус Дамблдор.
Гаррі, хоч і знав уже послання напам’ять, нишком зиркав на нього що кілька хвилин, починаючи з сьомої вечора, коли вперше зайняв позицію біля вікна своєї кімнати, звідки Прівіт-драйв непогано проглядалася в обидва боки. Він знав, що не було сенсу постійно перечитувати Дамблдорові слова. Гаррі відіслав відповідь «так», як його й просили, з тією ж совою, що доставила листа, і тепер йому залишалося тільки чекати: Дамблдор або прибуде, або ні.
Але речей Гаррі не складав. Не вірив, що його визволять від Дурслів усього лишень через два тижні перебування в їхньому товаристві. Не міг позбутися відчуття, що щось могло піти не так наприклад, його відповідь на Дамблдорів лист заблукала; Дамблдорові щось перешкодило його одержати; лист міг бути зовсім не Дамблдоровим, а чиєюсь витівкою, жартом чи підступом. Гаррі просто не витримав би, якби вже спакував речі, а тоді мусив би їх розпаковувати. Єдиним натяком на ймовірність подорожі було те що він надійно замкнув у клітці свою полярну сову Гедвіґу.
Хвилинна стрілка на будильнику досягла позначки "дванадцять", і тієї ж миті згас ліхтар за вікном.
Гаррі прокинувся, мовби його розбудила раптова темрява. Поспіхом поправив окуляри й відклеїв щоку від шибки. Тоді притисся до неї носом і скосив очі на тротуар. Садовою доріжкою крокувала висока постать у довгій мантії, що здіймалася хвилями.
Гаррі підскочив, наче вдарений струмом, перекинув стільця й почав хапати з підлоги й кидати у валізу все, що траплялося під руку. Саме тоді, як він жбурляв через усю кімнату комплект мантій, два підручники заклять і пакетик чіпсів, у двері подзвонили. У вітальні внизу загорлав дядько Вернон:
— Кому це в біса припекло дзвонити серед ночі? Гаррі завмер з мідним телескопом в одній руці і з кросівками в другій. Він зовсім забув попередити Дурслів про можливе прибуття Дамблдора. Відчуваючи одночасно паніку й бажання розреготатися, Гаррі переліз через валізу і рвучко відчинив двері кімнати — саме вчасно, щоб почути низький голос:
— Добрий вечір. Ви мабуть, пан Дурслі? Сподіваюся, Гаррі вам сказав, що я по нього прибуду? Перестрибуючи по дві сходинки, Гаррі кинувся вниз, з гіркого досвіду, що завжди варто триматися якнайдалі від дядькових рук. У дверях стояв високий худорлявий чоловік з бородою і сріблястим волоссям до пояса. Темні окуляри, наче два півмісяці вгніздилися на його гачкуватому носі, а вбраний він був у довгу чорну дорожню мантію та гостроверхого капелюха.
Вернон Дурслі, з вусами так само кошлатими, як і в Дамблдора, тільки чорними, у червонувато-коричневому халаті, дивився на гостя, ніби не вірив своїм крихітним очицям.
— Судячи з вашого приголомшеного вигляду, Гаррі не попередив вас про мій прихід, — люб’язно промовив Дамблдор. — Одначе прикиньмося, що ви гостинно запрошуєте мене у свій дім. Не дуже мудро в ці непевні часи довго стовбичити в дверях.
Він швидко переступив поріг і зачинив за собою двері.
— Давненько ж я тут не бував, — з-над гачкуватого носа Дамблдор подивився на дядька Вернона. — Мушу сказати, що ваші апартаменти прегарно розрослися.
Вернон Дурслі мовчав як риба. Гаррі не сумнівався, що мова до нього повернеться, до того ж скоро — пульсуюча жилка в дядька на скроні свідчила про наближення точки кипіння, — але Дамблдор мав у собі щось таке, що на якийсь час забило дядькові дух. Можливо, це була відверта магічність зовнішнього вигляду, а можливо, навіть дядько Вернон відчув, що цю людину залякати важко.
— А, Гаррі, добрий вечір, — привітався Дамблдор, задоволено поглядаючи на нього крізь свої окуляри-півмісяці. — Прекрасно, прекрасно.
Від цих слів дядько Вернон ніби очуняв. Йому було цілком ясно, що з людиною, яка, глянувши на Гаррі, каже «прекрасно», він ніколи не знайде спільної мови.
— Не хочу здатися грубим… — почав він тоном, де кожен звук свідчив про неминучу грубість.
— …на жаль, випадкова грубість трапляється занадто часто, — серйозно закінчив за нього Дамблдор. — Краще взагалі не говорити, дорогий друже. О-о, а це, либонь Петунія.
Відчинилися двері на кухню — за ними в гумових рукавицях і
