Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг
Він націлив чарівну паличку на книжкову стіну в себе за спиною. Щось бахнуло, і відчинилися таємні дверцята, за якими на вузеньких сходах застиг дрібний чоловічок.
— Ти вже, мабуть, збагнув, Червохвосте, що в нас гості, — ліниво процідив Снейп.
Чоловічок, згорбившись, сповз на кілька східців униз і зайшов до кімнати. Він мав маленькі водянисті оченята, гострого носа й гиденьку дурнувату посмішку. Лівою рукою він погладжував праву немовби сховану в яскраво-срібну рукавицю.
— Нарцисо! — вигукнув він пискливим голосом, —… і Белатрисо! Як приємно…
— Червохвіст приготує нам чогось випити, якщо бажаєте, — перебив його Снейп. — А потім повернеться у свою кімнату.
Червохвіст здригнувся, ніби Снейп чимось у нього пожбурив.
— Я вам не слуга! — пискнув він, уникаючи Снейпового погляду.
— Та невже? А мені здавалося, що Темний Лорд прислав тебе сюди, щоб мені допомагати.
— Допомагати, так… але не готувати вам напої і… і не прибирати у вашому домі!
— Я й не знав, Червохвосте, що ти прагнеш небезпечніших завдань, — солодко проказав Снейп. — Та це легко влаштувати. Я поговорю з Темним Лордом…
— Я й сам, як захочу, можу з ним поговорити!
— Можеш, — презирливо всміхнувся Снейп. — А тим часом принеси нам випити. Наприклад, домашнього вина від ельфів.
Червохвіст на мить завагався, наче хотів посперечатися, а тоді розвернувся й пошкандибав до інших таємних дверей. Усі почули грюкіт і дзенькання келихів. За кілька секунд він повернувся з запорошеною пляшкою та трьома келихами на таці, швиргонув це все на хиткий столик і чкурнув від них, з грюкотом зачинивши за собою приховані книжками двері.
Снейп розлив у келихи криваво-червоне вино і подав два келихи сестрам. Нарциса пробурмотіла щось на знак подяки, а Белатриса не мовила нічого, тільки сердито втупилася в Снейпа. Однак це його не турбувало — навпаки, він мав досить вдоволений вигляд.
— За Темного Лорда, — підняв він келих і випив до дна.
Сестри зробили те саме. Снейп знову наповнив келихи.
Коли Нарциса випила вдруге, то поспіхом проказала:
— Северусе, вибач, що я отак нагрянула, але я мусила тебе побачити. Думаю, що тільки ти можеш мені допомогти…
Снейп зупинив її, піднявши руку, а тоді знову спрямував чарівну паличку на двері з таємними сходами. Пролунав гучний ляскіт і писк, і всі почули, як Червохвіст подріботів сходами нагору.
— Прошу вибачити, — сказав Снейп. — Він узяв собі за звичку підслуховувати біля дверей, навіть не знаю, що він цим хоче показати. То що ти, Нарцисо, казала?
Нарциса набрала в груди повітря й почала спочатку.
— Северусе, я знаю, що не повинна тут бути, мені казали нікому нічого не розповідати, але…
— То тримай язика за зубами! — гнівно кинула Белатриса. — Особливо в такій компанії!
— У якій компанії? — саркастично перепитав Снейп. — І як я це маю розуміти, Белатрисо?
— А так, Снейпе, що я тобі не довіряю, і ти це добре знаєш!
Нарциса гірко схлипнула і затулила долонями лице. Снейп поставив келих на стіл і відхилився в кріслі, тримаючи руки на бильцях і посміхаючись Белатрисі просто в палаюче гнівом обличчя.
— Нарцисо, нам, мабуть, треба вислухати, що поривається сказати Белатриса, зате потім вона нас не перебиватиме. Продовжуй, Белатрисо, — сказав Снейп. — То чому ж ти мені не довіряєш?
— На це є сотні причин! — голосно вигукнула вона, вибігаючи з-за дивана, щоб з грюкотом поставити келих на стіл. — З чого почати?! Де ти був, коли Темний Лорд зазнав поразки? Чому не робив жодної спроби його знайти, коли він зник? Що ти робив усі ці роки, коли не розлучався з Дамблдором? Чому не дозволив Темному Лордові здобути філософський камінь? Чому не повернувся одразу, як відродився Темний Лорд? Де ти був кілька тижнів тому, коли ми вели битву за пророцтво для Темного Лорда? І чому Гаррі Поттер і досі живий, хоч він аж п’ять років був у твоїх руках?
Вона зупинилася, швидко дихаючи, щоки її пашіли. Нарциса в неї за спиною сиділа непорушно, ховаючи обличчя в долонях.
Снейп усміхнувся.
— Перш ніж відповісти… о, так, Белатрисо, я тобі відповім! Можеш передати мої слова тим, хто шепочеться в мене за спиною й доносить Темному Лордові плітки про те, що я його зрадив! Та перш ніж відповісти, дозволь і мені поставити тобі запитання. Невже ти думаєш, що Темний Лорд сам про все мене не розпитав? І невже ти думаєш, що я сидів би тут, розмовляючи з вами, якби не зумів дати на все задовільні відповіді?
Белатриса завагалася.
— Я знаю, що він тобі вірить, але…
— Ти думаєш, що він помиляється? Чи, може, я обвів його круг пальця? Обдурив Темного Лорда, найвеличнішого чаклуна, неперевершеного виманолога?
Белатриса нічого не відповіла, але вперше на її обличчі з’явилося збентеження. Снейп не наполягав. Він знову підняв келиха, ковтнув вина й повів далі:
— Ти питаєш, де я був, коли Темний Лорд зазнав поразки. Я був там, де він наказав мені бути — у Гоґвортській школі чарів і чаклунства, бо він забажав, щоб я шпигував за Албусом Дамблдором. Ти знаєш, мабуть, що я пішов на ту посаду за наказом Темного Лорда?
Вона ледь помітно кивнула і вже було роззявила рота, але Снейп її випередив.
— Ти питаєш, чому я не шукав його, коли він зник? Та тому ж, чому не шукали його Ейвері, Якслі, Керровзи, Ґрейбек, Луціус, — він легенько вклонився Нарцисі, — та багато інших. Я повірив, що його знищено. Я цим не пишаюся, я помилявся, але так було… якби він не пробачив нам — тим, хто втратив віру тоді, то в нього зараз було б дуже мало соратників.
— Була б я! — пристрасно вигукнула Белатриса. — Я стільки років відсиділа за нього в Азкабані!
— Авжеж, це похвально, — знудженим голосом сказав Снейп. —То нічого, що від твого перебування у в’язниці він мав мало користі. Усе одно це був шляхетний жест…
— Жест! — вона підскочила мов божевільна. — Поки я терпіла дементорів, ти байдикував у Гоґвортсі у зручній ролі Дамблдорового улюбленця!
— Не зовсім так, — спокійно заперечив Снейп, — ти знаєш, що він не довірив мені посади вчителя захисту від темних мистецтв. Думав, очевидно, що це
