Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг

class="p1">Природно, він тоді подумав, що збожеволів через перенапруження довгої виборчої кампанії. Він був невимовно переляканий, коли до нього заговорив портрет, але то ще були квіточки порівняно з тим, що він відчув, коли з каміна вистрибнув чаклун-самозванець і потиснув йому руку. Він мовчав як риба, доки Фадж люб’язно пояснював про чаклунів з відьмами, що таємно живуть по цілому світі, і запевняв, що вони його не турбуватимуть, бо Міністерство магії взяло на себе відповідальність за всю чаклунську громаду і стежить, щоб немагічне населення нічого про них не дізналося. Це була, за словами Фаджа, непроста робота, яка охоплювала все — від інструкцій про користування мітлами до нагляду за популяцією драконів (прем’єр-міністр пригадав, як після цих слів він ухопився за стіл, щоб не впасти). А ще Фадж тоді по-батьківському поплескав ошелешеного прем’єр-міністра по плечу.

— Не журіться, — заспокоїв він. — скоріше за все, ви мене більше ніколи не побачите. Я можу вас потривожити лише тоді, як у нас станеться щось дуже серйозне — таке, що зможе зачепити маґлів, тобто немагічне населення. А так живіть собі й робіть свою справу. До речі, ви на все це реагуєте набагато краще за свого попередника. Він намагався викинути мене з вікна, думав, що я — провокація, спланована опозицією.

Тієї миті прем’єр-міністр нарешті здобувся на голос:

— А ви… хіба не розіграш?

Це була остання, відчайдушна надія.

— Ні, — лагідно озвався Фадж. — Мушу вас засмутити, але ні. Дивіться.

І він перетворив прем’єр-міністрову чашку на мишку.

— Але, — насилу пробелькотів прем’єр-міністр, дивлячись, як чашка гризе його наступну доповідь, — але чому… чому мені ніхто не сказав?…

— Міністр магії представляється тільки новому маґлівському прем’єр-міністрові, — пояснив Фадж, ховаючи чарівну паличку в кишеню мантії, — На нашу думку, так найкраще зберігати таємницю.

— Чому ж тоді, — забурмотів прем’єр-міністр. — чому мене не попередив колишній прем’єр-міністр?…

Тут Фадж просто розреготався.

— Шановний пане прем’єр-міністре, а ви комусь про це скажете?

І пирхаючи зо сміху. Фадж кинув у камін дрібку порошку, ступив у смарагдове полум’я й зі свистом щез. Прем’єр-міністр стояв нерухомо, усвідомлюючи, що ніколи в житті не посміє сказати про цю зустріч жодній живій душі, бо хто ж на цілому білому світі йому повірить?

Той шок минув не відразу. Якийсь час він переконував себе, що Фадж йому просто примарився через недоспані ночі під час виснажливої виборчої кампанії. Даремно намагаючись позбутися спогадів про неприємну зустріч, він віддав мишку захопленій небозі і наказав секретареві зняти зі стіни портрет того гидкого чоловічка, що оголосив про Фаджеве прибуття. Проте виявилося, що портрет зняти неможливо. Коли бригада теслярів, двоє будівельників, мистецтвознавець та канцлер державної скарбниці зробили кілька марних спроб зірвати його зі стіни, прем’єр-міністр відмовився від свого задуму й просто заспокоював себе надією, що картина висітиме нерухомо й мовчки увесь термін його перебування на посаді. Іноді краєчком ока він помічав, як персонаж картини позіхає або чухає собі носа; навіть, раз чи двічі, просто йшов собі кудись, залишаючи в рамці тільки брудне коричневе полотно. Та він привчився не дуже часто поглядати на картину і завжди в таких випадках запевняв себе, що то все оптичний обман.

Та якось, три роки тому, такого самого вечора, як і сьогодні, прем’єр-міністр сидів собі сам у кабінеті, коли портрет знову оголосив про негайне прибуття Фаджа, що вистрибнув з каміна мокрий як хлющ і явно в стані паніки. Не встиг прем’єр-міністр запитати, чого це він забризкав йому дорогий килим, як Фадж почав верзти нісенітниці про в’язницю, назви якої прем’єр-міністр ніколи не чув. про якогось «Серверного» Блека, про Гоґвортс та хлопця, якого звали Гаррі Поттер. Прем’єр-міністр нічогісінько зі сказаного не второпав.

— …я щойно з Азкабану, — важко дихав Фадж, виливаючи собі в кишеню воду з крисів котелка. — Знаєте, посеред Північного моря, важкий переліт… дементори лютують… — здригнувся він, — це вперше хтось від них утік. Отож я мусив до вас звернутися, пане прем’єре. Блек — відомий убивця маґлів, який, мабуть, планує приєднатися до Відомо-Кого… та ви ж навіть не знаєте, хто такий Відомо-Хто! — Якусь мить він безнадійно дивився на прем’єр-міністра, а тоді сказав:

— Сідайте, сідайте, її вам розповім… випийте віскі…

Прем’єр-міністр був обурений, що йому запропонували сісти у власному кабінеті. не кажучи вже про пораду випити власного віскі, проте він сів. Фадж вийняв чарівну паличку, вичаклував прямо з повітря дві чималі склянки з бурштиновим напоєм, вручив одну прем’єр-міністрові й підсунув собі крісло.

Фадж говорив майже годину. У певну мить він не захотів називати вголос одне ім’я, тож нашкрябав його на аркуші пергаменту, який тицьнув прем’єр-міністрові у вільну від віскі руку. Коли нарешті Фадж устав, щоб іти, прем’єр-міністр підвівся теж.

— То ви гадаєте, що… — він скоса зиркнув на аркуш у лівій руці, — лорд Вол…

— Той-Кого-Не-Можна-Називати! — сердито поправив Фадж

— Вибачте… то ви гадаєте, що Той-Кого-Не-Можна-Називати й досі живий?

— Так каже Дамблдор. — відповів Фадж. зав’язуючи смугату мантію. — але ми його не виявили. На мою думку, він не несе загрози, аж доки не здобуде підтримки, тому треба остерігатися Блека. То ви оприлюдните це попередження? Чудово. Сподіваюся, нам більше не доведеться зустрічатися, пане прем’єре! На добраніч.

Але вони зустрілися. Не минуло й року, як стриножений Фадж з’явився повітря в кабінеті, щоб по інформувати прем’єр-міністра про заворушення під час Кубка світу Квіддичу (так це слово почув урядовець) та про кількох маґлів, які виявилися до цього причетні, але прем’єр-міністрові не було чого турбуватися, а те, що знову бачили мітку Відомо-Кого, ще нічого не означало; Фадж був переконання, що то тільки окремий інцидент, а доки вони розмовляли, бюро для зв’язків з маґлами вже працювало над видозміною їхньої пам’яті.

— І ще, мало не забув. — додав Фадж. — Ми імпортуємо з-за кордону для проведення Тричаклунського турніру трьох драконів та сфінкса, нічого особливого, але у відділі нагляду й контролю за магічними істотами мені сказали що згідно з інструкціями ми повинні повідомляти вас про завезення в країну небезпечних істот.

— Я… що… драконів? — бризнув слиною прем’єр-міністр.

— Ага, трьох, — підтвердив Фадж. — І сфінкса. Ну, на все вам добре.

Прем’єр-міністр без надії сподівався, що вже не станеться нічого гіршого за тих драконів і сфінкса, але ж ні. Не минуло й двох років, як з каміна