Твої не рідні - Ульяна Соболева

 - Ти не станеш втручатися в способи примусових заходів медичного характеру, ти продовжиш займатися своїм життям.  У тебе є ще дружина і синок.  Ще не пізно врятувати хоча б його.

 Я встав з крісла.

 - Це найкраще, що могло трапитися з твоєю дочкою після всього, що вона зробила.  Повір, я міг надіслати її тобі по частинах разом із другою флешкою, і тобі б залишалося придумати причину, за  якою її розірвало на шматки, для поліції, а потім ховати її в закритій труні.  Може, твоя дружина отримала б інфаркт.  А синок з кокаінчіка перекинувся на метамфетамін або героїн ... Але я тебе пожалів.  І ти не позбудешся дочки ... але вона позбудеться свободи назавжди.

 Я не договорив, що вона втратить і багато чого іншого.  Позбудеться того, що робило з неї до сих пір жінку.  І людиною вона теж бути перестане.  Утім, вона і так не людина.  Людина не здатна труїти вагітну жінку і вбити немовля.  Вона отримає все те, що так щедро давала мені.  Я завжди повертаю борги і завжди чесно, і по совісті.

 - Якщо через день твоя дочка не виявиться там, флешка з повною інформацією, іменами, прізвищами, фотографіями та відеоматеріалом піде за відомою тобі адресою.  І я не знаю, скільки тоді ти проживеш ... і твоя дочка теж.  А я на цей час поїду в Бразилію.  Туди, де дуже багато диких мавп.

  Я підморгнув йому, нагадуючи про його улюблений фільм, який вони часто дивилися з моїм батьком.

 - Ти кончена мерзота!

- Ні!  Це померкла мразь ти і твоя дочка.  Я багато чого нарив, та-па ... і якби батько був живий, він би прищемив тобі яйця і милувався, як вони у тебе стануть синіми і відваляться.  І ти знаєш, про що я.  Чи не так?

 Так, він знав.  Я бачив по його очах.  Покидьок прекрасно знав, що саме я знайшов.  Але він не міг припустити, що все це мені віддала людина, яку він ніколи б не запідозрив у зраді ... людина, якій він сам зраджував усе своє життя і вважав тупою і нікчемною куркою.  Відібрав у неї все і поселив у своєму будинку в якості домробітниці і прислуги.  Але ж люди здатні на найвитонченішу помсту, і кожному терпінню приходить кінець.  Іноді правосуддя приходить звідти, звідки не чекаєш, і заносить над тобою косу, і зносить голову з плечей в найневідповідніший момент твого життя ... і найстрашніше, що у цього правосуддя до болю знайоме обличчя.

 Вона всього лише просила мене відновити справедливість.  Зведена сестра Арсенія, яку всі вважали недалекою і тупою селючкою, якій можна кинути недоїдки з панського столу і тримати в чорному тілі.  Добронравов не врахував одного - Алевтина виявилася справжньою Добронравовою.  І всі ті роки, що вони її принижували, давали їй недоїдки і обноски, вона збирала на нього ціле досьє.  На нього і на все його сімейство.  Після того, як передала мені всі документи, я заплатив їй дуже круглу суму грошей і допоміг покинути країну.  Єдине, про що вона просила, - це сказати її брату, хто зробив йому такий «подарунок».

 - Ти питав, звідки я дізнався?  Тобі передали ось це.

 Я поставив на стіл стару неваляшку, потерту, можна сказати раритетну.  І поки вона розгойдувалася з боку в бік, я дивився, як Добронравов опускає голову на руки і впивається у своє рідке сиве волосся.  Це була єдина іграшка, яку батько Арсенія свого часу подарував своїй незаконнонародженій дочці, яка з'явилася на світ з викривленим хребтом, всохлою ногою і сильною косоокістю.  Він поставив цю іграшку на пеленальний стіл перед її матір'ю і запропонував їй віддати дівчинку в спец заклад.

***

Я прилетів додому, мчав до виходу з терміналу стрімголов, як ненормальний.  Щоб побачити там Нюту, яка мене зустрічає.  Щоб стиснути у своїх обіймах, а потім везти в перший-ліпший готель ... бо не дотерплю до будинку.  Тому що мені треба зараз.  Я зголоднів за нею до ломоти в кістках, до їдкого відчуття, що вони стираються в порошок.  Занадто довго без неї.  Занадто багато часу далеко.  Та й яка різниця, на якій відстані.  Якщо вона не поруч зі мною і я не можу відчувати її запах.  І я дивлюся на неї, яка сидить поруч зі мною, і буквально відчуваю запах димлячої від голоду плоті.  І мені насрати.  Я б згорів дотла.  Адже найстрашніше зовсім не це ... Моторошно, що мене дробить від нестерпного голоду, настільки сильного, що скручує всі нутрощі.

 Затягнув її в номер і тут же накинувся на її рот і застогнав голосно, надсадно, немов зробивши перший ковток води пересохлим горлом.

 Жадібно м'яти її губи, такі м'які і ніжні, прикусюючи верхню і нижню і проштовхуючи язика в солодку м'якоть, щоб сплестися з її язичком в шаленому танці, не перериваючись навіть на те, щоб зробити ковток кисню.  Навіщо?  Я можу дихати нею.  Притискаю Нюту до себе тремтячими руками, і хочеться, щоб її тіло повторювало кожну молекулу мого тіла, а наша шкіра набула одного малюнка на двох.  Я все так же повернутий на ній, і це божевілля не слабшає ні на секунду.  Якась пекельна потреба зжирає мою жінку всіма мислимими і немислимими способами.

 Взяв за підборіддя.

 - Ну що, маленька відьмо ... ти ж знаєш, що я з тобою зараз зроблю?  Я зголоднів ... я так зголоднів, що я просто зжеру тебе і обгризу кожен сантиметр твого тіла.

 Здригнувся, коли в її очах у відповідь засяяв блиск такого ж голоду і передчуття виконання обіцянки.

 І хижо посміхнувся, оскалом, коли в її очах блиснула у відповідь та ж моя спрага.

 Смикнув до себе і жадібно накинувся на її рот, мнучи обома руками сідниці, вдавлюючи в себе і упираючись в її живіт ниючою до болю ерекцією.