Твої не рідні - Ульяна Соболева

 Він тут же спохмурнів і зробив нещасний і зламаний вид.

 - Ні.  Ховається вона ... рани зализує.  Адже любила тебе дуже сильно.  Важко їй зараз.

 Я посміхнувся і подався вперед, ставлячи лікті на стіл.

 - Любила ... так любила, що багато років тому отруїла мою дружину Анну і вбила мою ненароджену дитину.  Так любила, що через деякий час повторила цю спробу ще раз.  Так любила, що довела мою матір до самогубства!  Як думаєш, тато, скільки років дадуть за всі ці злочини?

 Добронравов змінився в обличчі.  З нього тут же пропав роблено-сумний вираз, і бичачі очі блиснули люттю.  Він повернувся до охорони.

 - Вийшли геть!  Швидко!

 Коли за двома шафами прикрилася двері, він вп'явся в мене ясними очима, повними презирства і злості.

 - Це все наклеп і наговори.  Бред п'яного ... ясно?  Моя дочка чиста.  І ні в чому не винна!  Свої звинувачення засунь собі знаєш куди?

 Як швидко мразь розкололася і скинула фальшиву маску.  Ще й відмикається.  Думає, я блефувати сюди прийшов або дочечка впевнена в своїй безкарності.

 - Я прийшов якраз для того, щоб знайти для них відповідне місце ... у тебе, ТА-ТО!

 Почекав, поки довгонога молоденька секретарка поставить піднос із чаєм, і дістав з кишені дві флешки.

 - Дивись сюди уважно і слухай.  Багато разів я повторювати не буду.  Ось це причина, за якою я хочу покарати твою доньку,  - посунув до нього носій і відкинувся на спинку крісла, покручуючи в пальцях другу флешку.

 - А тут причина, за якою ти зробиш усе, що я скажу.

 - Іди нахер, молокосос.  Я нічого слухати не стану.  Забирайся звідси, інакше я тебе викину за двері!

 - Ну, я б так не поспішав.  Ти ж розумна людина, Арсенію.  Завжди був розумним.  Не рівня дочки своєї ... хоча і вона досить довго водила всіх за ніс.  Подивися ... адже це шанс залишитися в живих.  Адже якщо моя друга флешка піде куди треба, ні від тебе, ні від твоєї дочки місця мокрого не залишиться.  Ти ж пам'ятаєш справу вельми відомого і який загинув за дивних обставин, як його ... прізвище таке музичне ... здається, Віоланчеліна.  Гучна справа була ...

 Добронравов мене зрозумів відразу, хоча прізвище я зіпсував. Він змінився в обличчі, зблід і схопився за глечика з водою.  Хлюпнув собі і залпом випив до самого дна.  Взяв флешку і вставив у свій ноутбук.  Поки він дивився те, що я для нього зібрав про всі злочини його дочки, я переписувався  з Нюткою.

 «- Я скучила ... дуже сильно.  Коли ти приїдеш додому?

 - Відрядження, Нют.  Кілька контрактів, і я вдома ... Сильно скучила?

 - Нестерпноооо ».

 Я перевів погляд на Добронравова.  Той ставав червоним, до його обличчя припливла вся фарба.  Ще не вистачало, щоб його удар вхопив.  Здається, він не підозрював, що його дочка насправді зробила все, про що говорилося в зібраних мною доказах.

 Перевів погляд на свій стільниковий і мало не застогнав увголос.  Мені прислали фото в прозорій нічній сорочці, сидячи на підвіконні і з розпущеним волоссям.  Диявол!  Ця відьма з синіми очима вибиває мене з реальності, змушує забути, навіщо я сюди прийшов.  Її пишні груди просвічуються  під тонкою тканиною, і я бачу набряклі соски.  Відчув приплив крові в паху і ерекцію, що прокидалася...

 «- Припини негайно!  Інакше я тебе сильно покараю!

 - Покарааай.  Мене так давно ніхто не карав »

 Посунув Добронравову другу флешку, навіть не дивлячись на його червоне обличчя.  Він був мені не цікавий, для мене була цікавою моя дівчинка, яка прислала мені ще кілька фото, від яких мені стало жарко приблизно так само, як і Добронравову.

 «- Маленька дряяянь.

 - О, тааак, твоя маленька погань.  Приїжджай додому, Єгоре ... я божеволію без тебе.

 - Сильно сходиш з розуму?

 - Жахливо сильно.  Спати, їсти не можу.

 - Тільки не смій ... чуєш, сама не смій!

 - Ммммм ... чому?  Я б ... ооох, представляючи твої руки.

 - Ні!  Тільки зі мною!  Я не дозволяю!

 - Тиран!

 - Спати, маленька.  Ручки за спину і спати!  Ніяких витівок без мене! »

  Подивився на «тата», той став мертвецько-білого кольору.  Як штори в його кабінеті.  Товсті пальці шарпали краватку, зривали перші гудзики сорочки.  Що таке?  Чи не припускав, що все настільки серйозно?  Тремтячими руками Добронравов поклав флешку на стіл.  Його трясло так, що подвійне підборіддя ходив ходором.

 - Де ... де ти це взяв, покидьку?

 - Коли дуже хочеться правосуддя, знайти можна і не таке.  А я страшенно хочу правосуддя, Арсенію Федоровичу.  Прагну, можна сказати.  І ви мені допоможете його здійснити.

 - Чого ти хочеш ... сволото?  - хрипко, тремтячим голосом промимрив Добронравов.

 Ось так, товстуне.  Ось так.  Буде, як я вирішив.  І ти поступитися своєю дочкою, адже при іншому розкладі ти здохнеш сам, і вона здохне, і дружина твоя, і синочок-наркоман.  Ти своє рильце сунув у дуже велику гру, а з таких ігор живими не вибираються, і, навіть через час можна розплатитися за помилки минулого.

 Я поклав перед ним візитку.

- Ось це приватна психіатрична лікарня, і ти сам туди привезеш свою дочку, і сам здаси лікарям.  Крайній термін тобі - післязавтра.

 Добронравов навіть не дивився на мене.  Він смикав свою краватку, і краплі поту котилися по його жирному особі.  Вони закочувалися за комір його сорочки ... і мені навіть на якусь частку секунди стало його шкода.  Усе ж сука його дочка.