(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

— Куди? — уривчасто спитав я.

— А тобі що до того? — грубо відповів мені хлопець, і я відчув гордість. Справжній мужик – за сестру порве. — Якби принцеса хотіла тебе бачити, то вона сказала б куди й з ким поїхала, не думаєш?

— Послухай, Андрію, — я глибоко вдихнув, згадуючи, що я старший і мудріший. І Катя явно не буде рада, що я врізав її братові. — У нас із Катею виникло маленьке непорозуміння і нам просто треба поговорити. Давай ще раз, з ким і куди вона поїхала?

— Ні, — хлопець підкидає підборіддя, дивлячись на мене злісно. — Вона плакала і точно не хотіла тебе бачити.

Руки мимоволі стиснулися в кулаки. Я навіть не міг зрозуміти, кому мені зараз хотілося врізати сильніше — Андрію чи собі.

Не знаю чим би закінчилася наша суперечка, якби в передпокої не з'явився Костя.

— О, привіт! — бадьоро привітав він нас, не звертаючи уваги на наші похмурі обличчя. — А чого ви тут стоїте?

— Ти знаєш, де Катя? — обернувся я до нього. Може, другий брат мені допоможе? Має ж бути чоловіча солідарність?

— В сенсі? — здивувався Костя. — З тобою.

Чорт!

— Очевидно, що її зі мною немає, — я вже важко контролював свій голос. Злість накочувала хвилями, мені потрібні були відповіді, а терпіння слухати безглузді розмови не було зовсім від слова.

— Вона прийшла з універу в сльозах, зателефонувала Алісі та вони поїхали, — вступив у діалог Андрій, а я відчув, як відступає напруга — моя дівчинка з Алісою, хоч якась інформація.

— Плакала? — Костя насупився, перетворюючись на справжнього старшого брата, готового розшматувати мене за свою молодшу сестричку.

— Сталося непорозуміння! — повторив я, підвищуючи голос. — Куди вона поїхала?

— Не скажу, — уперся Андрій, продовжуючи дивитися на мене злісно. Наступної миті я вже не зміг утриматися. Нерви були натягнуті до краю. Наклалося все — неможливість постійно проводити час із Катею, після нашої ідеальної ночі, через зайнятість, роздратування на Вероніку, сльози малечі та відчайдушне бажання обійняти її та ніколи більше не відпускати. Як схопив Андрій за футболку і почав трясти, отямився тільки від удару в щелепу. Молодець, хлопець, добрий удар правою. Відчув смак крові і відразу замахнувся у відповідь, але мої руки перехопили ззаду, утримуючи мене на місці.

— Угамувалися, — гаркнув Костя. Ніколи не чув від нього такого тону — різкого та командного. Катин брат завжди мені здавався таким веселунцем, якому на все начхати. Очевидно, що я помилявся. — Андрію, куди поїхала принцеса?

— На базу відпочинку "Казка", — виплюнув підліток, з явним небажанням. Я вирвався з хватки Кості і швидко попрямував до машини. Хлопець щось кричав мені слідом, але я не чув, просто їхав до своєї крихітки.