(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Пальці тремтіли, коли я намагалася викликати таксі. Екран розпливався перед очима, і я не відразу зрозуміла, що це через сльози. 

Вибігла з корпусу, здається Рома з Веронікою навіть мене не помітили, і підставила обличчя пронизливому вітру. Відчувався мороз, і сльози замерзали на моїх щоках. Не знаю, скільки я там простояла, але вивів мене з заціпеніння сигнал телефону – приїхало моє таксі. 

Сіла на заднє сидіння автомобіля на автоматі. Мозок відключився і не хотів нічого аналізувати. Перед очима все ще стояла картина, де Вероніка міцно обіймала Рому, і вони цілувалися. 

Як він міг? 

Тільки одне питання крутилося в голові. Здається, я навіть шепотіла його, бо таксист якось дивно оглядався на мене, але не ставив запитань. А може була справа була у тому, що я продовжувала плакати. 

Плакала я некрасиво. Розмазуючи туш по щоках і схлипуючи. Стискаючи в задубілих руках телефон і впиваючись нігтями у власну шкіру. Кусаючи губи до крові та заплющуючи очі, щоб не бачити щасливих людей навколо. 

Пікнув телефон і я відчутно здригнулася, думаючи, що це Рома. З ним я точно не була готова спілкуватися. Але це була лише Аліса, яка скинула якесь смішне відео з пандою. 

“SOS”, — написала я їй у відповідь. — “Ти мені терміново потрібна”.

“Їду”

Ось за це я і люблю Аліску, ніколи не питатиме що і чому. Просто готова підтримати.

Згадавши, що ми з Ромою домовлялися зустрітися після пар, я вимкнула телефон. Не хочу його ні бачити, ні чути. Зрадник! 

Не знаю, як у неї це вийшло, але біля мого будинку вона виявилася навіть раніше, ніж я. Буквально витягнувши мене з таксі, вона вп'ялася поглядом у моє опухле від сліз обличчя, з розмазаною тушшю. 

Вилаявшись, вона швидко притиснула мене до себе. 

— Що він накоїв? — уривчасто спитала вона, ведучи мене до будинку. — Його треба каструвати чи просто по голові настукати вистачить? 

— Навіщо каструвати? — Аліса говорила таким серйозним тоном, що мій мозок, що все ще погано сприймав те, що відбувається навколо, не відразу зрозумів, що вона жартує. 

Подруга запитливо на мене подивилася, трохи підводячи брови. 

— Так що? Мені готуватись до операції? — сказала вона голосом хірурга з фільму жахів, не витримавши я все-таки розсміялася. — Отак набагато краще! 

Зайшовши до будинку, ми одразу зустріли Андрія. Чорт! Не хотіла, щоб він бачив мене у такому стані. Останнім часом у нього загострилося почуття відповідальності та він думав, що я як маленька потребую опіки та захисту. 

— Привіт! — протягнув він, уважно нас розглядаючи. — А що сталося? 

— Нічого, — пробурмотіла я. — Все добре. 

Схопивши Алісу за руку, я швидко потягла її до сходів. Не вистачало ще, щоб брати почали допитуватись. 

Забігши насамперед у ванну, я почала змивати макіяж. Аліса не відходила від мене ні на крок і зараз стояла, притулившись до одвірка, і пильно спостерігала за мною. 

— Подробиці будуть? — таки не витримала вона.

— Ні, — похитала я головою. Вероніка і Рома, які цілувались, все ще стояли перед очима. Хотілося закопатися під ковдру і не вилазити звідти щонайменше три дні. І весь цей час нікого не бачити. 

— Ок, — кивнула подруга. — Але не думай, що я дам тобі розкиснути та жити в ліжку з полуничним морозивом. Поїхали до “Казки” на вихідні? 

“Казка” — це наша улюблена база відпочинку, яка знаходиться в сосновому лісі. Там дуже затишні відокремлені будиночки, у кожному з яких є справжній камін. Я особливо любила приїжджати туди взимку, коли випадало багато снігу. Тоді ці будиночки ставали схожими на картинку ідеального зимового пейзажу. 

Я задумалась. Головою розуміла, що план ховатися під ковдрою не найкращий. А в “Казці” зв'язок погано ловить і це чудова можливість розібратися у собі та своїх думках. 

І вирішити як далі поводитися з Ромою. 

— Поїхали, — видихнула я, остаточно ухвалюючи рішення. 

Ми швидко попрощалися з Андрієм, який не залишав спроб з'ясувати, що ж у мене сталося. Саме тому ми з Алісою прискорилися і навіть не взяли із собою жодних речей. 

Бронювати будиночок ми почали вже у таксі. Вільним був лише один і за космічні гроші, але ми все ж таки вирішили не відмовлятися від своєї ідеї. Наскільки я зрозуміла, Аліса теж хотіла побути далеко від людей взагалі. І Діми зокрема. 

Ми невдовзі повечеряли та посідали на підлогу перед каміном з келихами вина. І ось тоді мене прорвало, і я виклала Алісі все. Про ситуацію з Маратом, нашу ідеальну ніч із Ромою, його віддалення цього тижня, яке він пояснював роботою, і, звичайно, вишеньку на торті — сьогоднішній поцілунок з Веронікою. 

Я знову плакала. Просто не могла стримати сліз. Здавалося, що я маленька піщинка в океані, яку захльостує хвилями, а вона намагається прибитися до берега, якого навіть не бачить. 

Моя емоційна розповідь перервала гучний стукіт у двері. Ми з Алісою насупилися, переглядаюся. Я почала судомно витирати сльози, які всі бігли по щоках і ніяк не хотіли закінчуватися.