Адвокат негідників - Джон Гришем

— Вона ще трохи попрацює у клубі, а потім вони вирішать знову її запліднити. Вона піде по руках, знаєте, а коли завагітніє, її знімуть з наркотиків і посадять під замок. Дитина, знаєте, має бути здоровою. Вона одна з восьми чи десяти дівчат, яких вони утримують, переважно білих, але є й коричневі, усі з цієї країни.

— Усі викрадені?

— Звичайно. Не думаєте ж ви, що вони там із власної волі?

— Я не знаю, що думати. — Сподіваюся, він бреше, та щось мені підказує, що ні. Так чи інакше, історія настільки огидна, що мені лишається тільки хитати головою. В уяві проти моєї волі постають Рой Кемп з дружиною, які благають про безпечне повернення своєї доньки.

— Як трагічно, — кажу я. — Однак мені вже уривається терпець, Сванджере. По перше, щось я не вірю вашим словам. По друге, ви сказали, що потребуєте адвоката.

— Навіщо ви розповіли копам, де вона була закопана?

— Бо вони викрали мого сина і змусили мене розкрити все, що ви мені сказали.

Йому історія подобається, він не стримує усмішки.

— Справді? Копи викрали вашого сина?

— Викрали. Я поступився, виклав їм усе, вони помчали туди, всю ніч копали, а коли стало очевидно, що ви обманювали, вони звільнили мого сина.

Він вкладає собі в рот три шматочки картоплі і працює щелепами так, ніби жує цілу пачку жувальної гумки.

— Я був за деревами, дивився і від душі сміявся з цих блазнів. І лаяв вас за те, що виказали мою таємницю.

— Сванджере, ви псих. Навіщо я тут?

— Бо мені потрібні гроші, Руде. Нелегко отак жити в бігах. Ви не уявляєте, яким лайном мені доводиться займатися, щоб заробити, і мені це набридло. Десь у департаменті поліції припадають пилом 150 штук фонду винагороди. Я вважаю, що, якщо поверну дівчину її рідним, то отримаю певну суму.

Не знаю, чому мене це шокує. Жодне слово цього ідіота не повинне мене дивувати. Глибоко зітхаю і кажу:

— А зараз я скажу, який це має вигляд. Ви викрали дівчину рік тому. Добрі люди в нашому місті перераховували власні гроші до фонду винагороди. Тепер ви, викрадач, забажали повернути дівчину, і за цей високогуманний вчинок ви розраховуєте отримати частину грошей з фонду винагороди — винагороди, призначеної за розкриття вчиненого вами злочину. Так, Сванджере?

— Не бачу в цьому жодних проблем. Всі будуть у виграші. Вони отримають дівчину, я отримаю гроші.

— Як на мене, це схоже на викуп.

— Називайте як хочете. Мені начхати. Я хочу лише отримати гроші, Руде, і я прийшов до висновку, що такий адвокат, як ви, може це владнати.

Я підхоплююсь на ноги:

— Застрелив би вас, Сванджере.

— Куди це ви?

— Додому. А подзвоните мені ще раз — я викличу копів.

— Упевнений, так ви і зробите.

Ми заговорили гучніше, і п’яні підлітки витріщаються на нас. Я рушаю, встигаю вийти за двері, коли він наздоганяє мене і хапає за плече:

— Думаєте, я брешу про дівчину, так, Руде?

Швидко вихоплюю «Ґлок 19» з кобури під лівою пахвою, стискаю його в правій руці. Відступаю назад, Сванджер ціпеніє, дивлячись на пістолет.

— Я не знаю, чи ви брешете, — кажу я, — і знати не хочу. Ви скажений собака, Сванджере, і я впевнений, що помрете ви жахливою смертю. А тепер дайте мені спокій.

Він розслабляється і сміється.

— Чули коли-небудь про містечко Ламонт, штат Міссурі? Та де б ви чули. Справжня діра з тисячею мешканців, у годині на північ від Колумбії. Три ночі тому зникла 20-річна дівчина на ім’я Гезер. Усе містечко в паніці, всі шукають, блукають лісами, заглядають в кущі. Ніде жодного сліду. З нею все гаразд, я маю на увазі — вона принаймні жива. Вона перебуває на тому ж складі, що й Джиліана Кемп, у центрально-західній частині Чикаго, і поводяться з нею так само. Перевірте онлайн, Руде, газета Колумбії сьогодні вранці подала коротку історію. Просто чергова дівчина, цього разу привезена за п’ятсот миль, але ці типи — серйозні торговці.

Ще сильніше стискаю пістолет, опираюся прагненню піднести його до рівня плеча і кілька разів вистрелити прямісінько в голову.