Адвокат негідників - Джон Гришем

— Сванджер — загальновідомий брехун.

— Так, справді, але деякі з його слів — правда.

— Чому він звернувся до вас?

— Каже, що йому потрібна допомога і гроші, що не дивно. Є шанси, що він знову звернеться до мене, і якщо таке трапиться, то я, можливо, направив би поліцію по його слідах. Ті сліди можуть привести до Джиліани Кемп, а можуть і не привести. Неможливо дізнатися наперед, та наразі у поліції нічого іншого нема.

— Тобто ви знову розголошуєте зізнання свого клієнта.

— Він мені не клієнт. Я цілком однозначно дав йому це зрозуміти. Він може думати, що я його адвокат, але аналізувати те, що може думати Арч Сванджер — справжнісіньке марнування часу.

Лунає гучний сигнал, і вісім хлопчаків кидаються в воду. Батьки тут же беруться кричати, так, ніби дітвора може їх почути. Що ще, окрім «Пливи швидше!», можна гукнути дитині, яка піднімає бризки води, будучи на середині запливу? Спостерігаємо за тим, як вони розвертаються. Мосс озивається:

— То чого ще ви від нас хочете?

— У понеділок я прийду на засідання суду по моєму борцеві. Я хочу вигіднішої угоди. Я хочу угоди про визнання провини за п’ятирічний термін з гарантією, що він відбуватиме ув’язнення в окружному виправно-трудовому закладі. Там безпечніше. Там непоганий спортзал. Малий зможе залишатися у формі, відсидить вісімнадцять місяців, вийде за умовно-достроковим, коли йому буде, скажімо, двадцять чотири, і коли у нього ще буде майбутнє на рингу. Інакше він сидітиме п’ятнадцять років і звільниться закоренілим мерзотником, і єдине, що буде в нього в голові — нові злочини.

Він вже закочує очі. Недовірливо зітхає, наче все, про що я щойно говорив, — такий собі жарт. Хитає головою, мовляв, я, певно, ідіот.

Нарешті, зробивши над собою зусилля, відповідає:

— Ми не контролюємо прокурора. Вам це відомо.

— Манчіні був призначений мером і схвалений міською радою, так само, як і ви. Вашого тимчасового шефа поліції призначив мер і схвалила міська рада. Це стосується і Роя Кемпа, який досі перебуває у відпустці. Невже ми не зможемо знайти способів порозумітися?

— Манчіні не прислухатиметься до Вуді. Він його ненавидить.

— Вуді всі ненавидять, він і сам усіх ненавидить. Якось же він втримався три терміни. Отак і продавайте це Вуді. Ви слухаєте?

Досі він не дивився на мене, аж тепер повертається і впирається в мене поглядом. Тоді знову відвертається до басейну і схрещує руки на грудях — мені час викладати все як є.

— Гаразд, підіграйте мені, Моссе, допоможіть мені з цим упоратись. Припустимо, я можу вивести копів на Сванджера, припустимо навіть, що Сванджер може вивести копів до Джиліани Кемп. Це, до речі, десь у центрально-західному Чикаго. Припустимо, вони звільнять дівчину, і знаєте що? Нашому улюбленому меру, шановному Л. Вудроу Саллівану III, випадає провести першу прес-конференцію. Уявіть цю сцену, Моссе. Ви ж знаєте, як Вуді любить прес-конференції. Це буде його зірковий час. Вуді в темному костюмі, всі усміхаються, позаду нього шеренга копів, серйозних, але щасливих, адже дівчину врятовано. Вуді робить оголошення, ніби це він особисто знайшов її і здійснив неможливе. А вже за годину ми мельком бачимо щасливу возз’єднану сім’ю Кемп, разом з Вуді, ясна річ, який вклиниться у фото так, як може тільки він. Яка мить!

Мосс трохи м’якшає, уявляючи цю картину. Вона засідає в його мозку. Він хоче позбутися її й послати мене до дідька, але картина надто виразна. Креативність йому, як завжди, зраджує, тож він відповідає просто:

— Руде, ви божевільний.

Нічого дивного. Продовжую наполягати:

— Оскільки ми шукаємо істину і робимо сміливі припущення, то припустімо, що Сванджер не бреше. Раз так, Джиліана Кемп є однією з багатьох дівчат, викрадених зі своїх родин і проданих в рабство. Майже всі — білі американки. Якщо цю мережу вдасться зруйнувати, а торгівців зловити, то історія гримітиме від узбережжя до узбережжя. Вуді отримає вищий відсоток підтримки. Цього буде цілком достатньо, щоб знову стати місцевою зіркою.

— Манчіні нізащо не погодиться.

— То звільніть Манчіні. Негайно. Викличте його на килим і змусьте подати у відставку. В умовах нашої демократії мер має такі повноваження. Замініть його кимось із тих примітивних бюрократів-підлабузників. Їх же сотні.

— Гадаю, з п’ятнадцять буде, — зауважує він.

— Пробачте. Отже, серед п’ятнадцяти помічників прокурора міста, я впевнений, ви з Вуді зможете віднайти одного з певними амбіціями, такого, хто робитиме те, що ви йому чи їй скажете, в обмін на просторий кабінет. Давайте, Моссе, це не так вже й складно.

Він нахиляється вперед, заглибившись у роздуми і впершись ліктями в коліна. Галас стихає. Глядачі заспокоюються, поки один заплив завершився, а наступний саме починають організовувати. На щастя, я ніколи не був на змаганнях з плавання, але враження таке, що ці тортури триватимуть годинами. Дякую мамам Старчера і їхній боязні хлору.

Йому потрібна