Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
— Коркі трохи потрапив у немилість, — по секрету сказала Джонатану Джед, але одразу ж прикусила язика і більше про це не сказала ні слова.
Бо Джед також залишалася вірною своїм. «Вона не з перебіжчиць», — попередив себе Джонатан.
— Люди самі до мене тягнуться, — пояснював Роупер.
Двоє чоловіків насолоджувалися своєю черговою прогулянкою. Цього разу був вечір. Перед цим вони азартно грали в теніс, але ніхто так і не переміг. Роуперові байдуже, який рахунок, якщо він не грає на гроші, а у Джонатана грошей узагалі не було. Можливо, тому їхня розмова протікала зовсім невимушено. Роупер тримався близько біля Джонатана, час від часу мимоволі торкаючись його плечем, як і тоді у готелі «Майстерс». Роуперові доторки були недбалі, як у спортсменів. Таббі і Ґас йшли слідом і трималися на відстані. Ґас був новим охоронцем, який зовсім недавно приєднався до їхніх могутніх лав. Роупер мав окрему вимову, щоб передражнити слова тих, хто до нього сам тягнеться:
— Місте-е-ере Роупе-е-ер, да-а-айте нам найсучасніших іграшок, — він люб’язно зробив паузу, щоб Джонатан міг досхочу насміятися з його перекривлянь. — Тож я їх питаю: «Найсу... яких, хлопці? Порівняно з чим?» На що вони мовчать. Деяким країнам можна дати гармату часів англо-бурської війни і вони одразу піднімуться на багато рівнів вище за своїх супротивників. — Роупер зробив нетерплячий жест рукою, який мав означати їхнє підняття, і Джонатан відчув його лікоть на своїх ребрах. — А от іншим країнам, де грошей кури не клюють і де всі схиблені на новітніх технологіях, можна продати лише все найкраще, бо вони мусять мати таке ж, як у сусіда. Навіть не таке ж, а краще, ніж у нього. Устократ краще. Вони хочуть таку розумну бомбу, яка б сама заходила в ліфт, їхала б на третій поверх, повертала б ліворуч, прокашлювалася і розносила в пух і прах господаря дому, але не пошкодила при цьому телевізора. — Той же лікоть легенько торкнувся верхньої частини Джонатанової руки. — Біда в тому, що вони ніяк не можуть збагнути однієї штуки: якщо хочеш гратися розумними іграшками, то треба мати і розумний резерв. Плюс людей, які вміли б усім цим користуватися. Який сенс купувати найновіший холодильник, а потім запроторити його у свою землянку, де навіть електрики нема, щоб його підключити? Хіба ні? Правильно я кажу?
— Так, звісно правильно, — погодився Джонатан.
Роупер засунув руки в кишені тенісних шортів і ліниво усміхнувся.
— У твоєму віці мені неабияк було до душі робити поставки партизанам. Ідеали були для мене важливішими за гроші... в ім’я людської свободи. Дякувати Богу, довго це не протривало. Бо з ними не встигнеш і оком кліпнути, як учорашні партизани вже стали нинішніми вгодованими лінивцями. Ну, хай їм щастить. Справжніми ворогами були уряди могутніх країн. Куди не поткнися, вони вже там побували, збули що завгодно кому завгодно, порушивши цим свої власні закони, перерізаючи один одному горлянки, підтримуючи не тих, кого потрібно, і компенсовуючи тим, хто від цього постраждав. Повний безлад. Нас, незалежних торговців, постійно заганяють у кут. Єдиний вихід — випередити їх і обіграти. Ми можемо розраховувати лише на власну чуйку і залізні яйця. Потрібно постійно лізти зі шкіри. Воно й не дивно, що деякі бізнесмени вирішують діяти самовільно. По-іншому просто не виходить. Деніел плавав сьогодні?
— Ми обігнули цілий острів Міс Мейбл і я жодного разу не торкнувся румпеля.
— Молодець. Плануєте найближчим часом спекти нам ще один морквяний кекс?
— Коли скажете.
Коли вони піднімалися сходинками, які вели до саду, спостерігач зблизька помітив, як Сенді Ленгборн зайшов у будиночок для гостей, і хвилю по тому туди ж зайшла і няня його дітей. Це була скромна маленька істота, якій на вигляд було років дев’ятнадцять, проте у цю мить вона більше скидалася на дівчину, яка от-от пограбує банк.
Бували дні, коли Роупер був у своїй резиденції, і дні, коли він їхав продавати ферми.
Роупер не повідомляв про свої від’їзди, проте варто було Джонатану підійти до головного входу, і він уже знав, чи на місці Роупер, чи ні. Чи Ісаак у своїх білих рукавичках бігає туди-сюди величезним вестибюлем, увінчаним куполом? Чи тиняються мармуровим передпокоєм Макданбі, пригладжуючи свої ідеальні зачіски і поправляючи застібки і краватки? Саме так і є. А біля високих бронзових дверей сидить охоронець на своєму шкіряному кріслі з високою спинкою? Так. Прямуючи до задньої частини дому і проходячи повз відкриті вікна, Джонатан почув його голос, який диктував секретарці:
— Кейті, чорт забирай, ні! Перекресли той останній абзац і скажи йому, що ми домовилися. Джекі, напиши лист Педро. «Любий Педро, ми розмовляли з вами кілька тижнів тому» тра-ля-ля, а потім мило йому відмов. Мовляв замало, запізно та ще й забагато бджіл на цей мед злетілося, якось так, гаразд? Ага, Кейт, додай-но ось що.
Але, забувши додати оте «ось що», Роупер перервався, щоб зателефонувати шкіперу «Сталевого паші» у Форт-Лодейдейр і поговорити про перефарбування корпусу. Чи конюху Клоду, щоб обговорити рахунки за фураж[84]. Чи човновому майстрові Талботу, щоб поскаржитися на достобіса хріновий пірс у Карнейшн-Бей. Або ж своєму антиквару у Лондон, щоб порадитися щодо купівлі парочки цих геть не кепських китайських собачок, які вже наступного тижня мали б брати участь в аукціоні «Бонгамс» і які чудово дивилися б у ближчих до моря кутах оранжереї, якщо, звичайно, вони не надто позеленіли.
— О, Томасе, чудової Як справи? Голова не болить, нічого не турбує? О, добре. — Джед сидить у буфетній за неймовірно гарним столом у класичному стилі і обговорює меню з економкою міс Сью і кухаркою Есмеральдою. При цьому вона поводилася так, немов позувала для журналу «Дім і сад». Щойно вона помітила Томаса, як одразу ж залучила його до обговорення: — Томасе, а що ви думаєте? Тільки чесно. Послухайте. Лангусти, салат, ягня — чи салат, лангусти, ягня?.. О, чудово, ми так і думали, правда, Есмеральдо?.. О, Томасе, а можна ще розпитати, як ви ставитесь до такого поєднання, як фуагра і вино «Сотерн»? Шеф цю комбінацію обожноє, а я терпіти не
