Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
— Дякую, — сказав Джонатан. — Справді, щиро дякую. Він чудовий.
— Тепер твоє ім’я в системі, — сказав Роупер, цілком задоволений власною щедрістю. — Візи справжні. Як і паспорт. Не випробовуй долю. Коли захочеш поновити, звернися в одне з їхніх консульств закордоном.
Ленгборн своєю манірною манерою розмови зумисно контрастував з Роуперовим вдоволенням.
— Давай уже підписуй той сраний паспорт, — сказав він. — Але спершу потренуйся.
Під пильним наглядом їх обох Джонатан виводив на аркуші паперу «Дерек С. Томас, Дерек С. Томас», аж поки вони не схвалили один з варіантів. Він підписав паспорт, Ленгборн узяв його в руки, закрив і віддав назад Роуперу.
— Щось не так? — запитав Ленгборн.
— Я думав, він мій. Назовсім, — сказав Джонатан.
— З чого ти це взяв? — спитав Ленгборн.
Роуперів тон був більш співчутливим.
— Для тебе є робота, пам’ятаєш? Виконаєш роботу і йди на всі чотири вітри.
— Яка така робота? Ви мені ніколи нічого подібного не казали.
Ленгборн відкрив саквояж.
— Нам потрібен свідок, — сказав він Роуперу. — Хтось, хто не вміє читати.
Роупер підняв слухавку і набрав комбінацію з кількох цифр.
— Міс Моллой? Це шеф. Спустіться у кабінет на хвильку, якщо ваша ласка.
— Що я підписую? — спитав Джонатан.
— Пайне, трясця твоїй матері, — здушено прошепотів Ленгборн. — Мушу визнати, як на вбивцю в бігах ти дуже, курва, перебірливий.
— Ми передаємо тобі у власність компанію, — сказав Роупер. — Іноді це означатиме відрядження, іноді хвилювання, але ти постійно триматимеш язика за зубами. Вкінці — повна несподіванка. Усі борги повністю оплачені, ще й з прибутком.
Бронзові двері відчинилися. Сорокалітня міс Моллой була висока, припудрена. З собою у неї була пластикова ручка під мармур, яка звисала на мідному ланцюжку на її шиї.
Першим документом виявилася відмова, у якій Джонатан відрікався від прав на доходи, прибутки, бариш і активи зареєстрованої у Кюрасао компанії під назвою «Трейд-пезс Лімітед». Джонатан підписав її.
Другим документом був контракт найму з тією ж компанією, згідно з яким Джонатан як виконавчий директор брав під свою відповідальність усі накладні витрати, борги, зобов’язання і всіх підопічних фірми. Він підписав і його.
На третьому документі стояв підпис майора Ленса Мон-теґью Коркорана, Джонатанового попередника з минулого. Були абзаци, біля яких Джонатану потрібно було написати свої ініціали, і місце для підпису.
— Так, люба? — сказав Роупер.
У кімнату зайшла Джед. Вочевидь, вона якось змогла заговорити зуби охоронцю Ґасу.
— У мене на дроті Дель Орос, — сказала вона. — Запрошують приїхати до них в Абако на вечерю, там же переночувати і зіграти у маджонґ. Я намагалася до тебе додзвонитися, але у відповідь лише чула, що ти тимчасово не приймаєш дзвінків.
— Кохана, але ж ти знаєш, що не приймаю.
Джед обвела холодним поглядом усіх присутніх і зупинилась на міс Моллой.
— Антея, — сказала вона, — що вони від тебе хочуть? Сподіваюсь, не підбивають тебе вийти заміж за Томаса?
Міс Моллой зашарілася. Роупер невпевнено посміхнувся. Джонатан ще ніколи не бачив його розгубленим.
— Джедс, Томас приєднується до сім’ї, я ж тобі казав. Ми виділяємо йому невеличкий шматочок капіталу. Даємо йому можливість перепочити. Ми ж перед ним у боргу. За Деніела і все таке. Ми про це говорили, пригадуєш? Що в біса відбувається, Джедс. Це просто бізнес.
— О, супер. Вітаю, Томасе. — Вона нарешті глянула на нього. Її усмішка була відчужена, але без відтінку колишньої награності. — Але будьте дуже обережні і не робіть нічого такого, чого не хочете робити, гаразд? Роупер надзвичайно переконливий. Любий, можна я скажу їм «так»? Марія по вуха у тебе закохана, якщо ми відмовимося, це розіб’є її серце, я впевнена.
— Ще щось відбувається? — запитав Берр після того, як майже безмовно вислухав звіт Джонатана про ці події.
Джонатан удав, що пригадує.
— У гніздечку Ленгборнів знову якісь подружні чвари, але так виглядає, що для них це норма.
— Та й у нас тут цим нікого не здивуєш, — відповів Берр. Здавалося, він усе ще чогось чекав.
— А, Деніел на Різдво повертається до Англії, — сказав Джонатан.
— Ще щось?
— Наразі ні.
Обидва чоловіки почувалися ні в сих ні в тих. Кожен чекав, щоб співрозмовник заговорив першим.
— Ну, тоді не дій згарячу і поводься природно, — вимушено сказав Берр. — І більше ніяких божевільних балачок про проникнення у його святая святих, добре?
— Добре.
Настала ще одна пауза і вони поклали слухавки.
«У мене своє життя, — обдумавши, вирішив Джонатан, коли біг пагорбом донизу. — Я не маріонетка. І не бозна-чий слуга».
18
Джонатан запланував заборонений рейд у парадні хороми Роупера щойно дізнався, що той поїде продавати ферми, Ленгборн його супроводжуватиме, а Коркоран у справах «Айронбренду» полетить у Нассау.
Він ще більше утвердився у своєму намірі, коли почув від конюха Клода, що наступного ранку після від’їзду чоловіків Джед і Керолайн збираються покатати дітей на поні стежкою вздовж узбережжя, і для цього виїдуть о шостій ранку, а повернуться на Кристал перед обідом, щоб встигнути поїсти і скупатися, перш ніж западе полуденна спека.
З тієї миті він почав тактичну підготовку. За день до запланованого рейду Джонатан з Деніелем здійснили перше для хлопчика складне сходження північним схилом гори Міс Мейбл, якщо вже бути до кінця відвертим, то це радше було сходження схилом невеликого кар’єру, що врізався у найкрутішу частину породи. Перш ніж їхнє сходження тріумфально завершилося біля східного краю злітно-посадкової смуги, їм довелося скористатися трьома болтами з кільцем і гаком та скріпитись мотузками, щоб траверсувати[85] гребенем. На вершині він нарвав букетик жовтих запашних фрезій, які тутешні жителі називали морськими квітами.
— А для кого ці квіти? — спитав Деніел, наминаючи шоколадку, проте Джонатан примудрився ухилитися від відповіді.
Наступного дня він прокинувся, як зазвичай, рано-вранці і пішов на пробіжку вздовж узбережжя, щоб переконатися, що члени експедиції вирушили у похід, як і
