Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

— О, Томасе, а ви раптом не будете сьогодні на Кристалі? — спитала Джед, схиляючись, щоб погладити свою арабську кобилу, і немов позуючи для реклами сигарет. — Чудово. Тоді передайте, якщо ваша ласка, Есмеральді, що Керо взагалі не можна їсти ніяких страв, у яких є молочні жири. Це через її дієту.

Есмеральда чудово знала, що Керолайн не можна вживати страви з молочними жирами, Джонатан на власні вуха чув, як Джед їй про це повідомила. Проте тепер Джонатан звикав очікувати від Джед найнеочікуванішого. Вона виглядала стривоженою, навіть коли усміхалась, поведінка її була ще більш награна, ніж будь-коли раніше, а світські розмови ні про що давалися дуже важко.

Джонатан продовжував бігти, поки не дістався до своєї схованки. Проте дзвонити Берру він не планував, тому що сьогодні він діяв виключно з власної волі. Попри це він таки прихопив мініатюрний фотоапарат, замаскований

під запальничку, й жменю відмичок, ні під що не замаскованих, і, затиснувши їх у кулаці, щоб не дзеленчали під час бігу, повернувся до будиночка Вуді. Там він переодягнувся і пішов тунелем до Кристалу, відчуваючи легке передбойо-ве пощипування у плечах.

— О, містр Томас, звідки вас чортяка притаскала з цими морськими квітками? — добродушно спитав охоронець біля воріт. — Ви шо, обчистили бідну Міс Мейбл? Йопересете! Ей, Довер, йди-но сюди і запхай свій дурний писок у ці морські квіточки. Ти коли-небудь нюхав шось гарніше? Ой та певно, шо ні. Ти в життю нічо не нюхав, крім пиріжка свої дами серця.

Коли Джонатан дістався головного дому, у нього з’явилося запаморочливе відчуття, нібито він знову опинився у «Майстерсі». Біля дверей його зустрів не Ісаак, а гер Каспар. На верху алюмінієвої драбини стояв, замінюючи лампочку, не Паркер, а Боббі, різноробочий з «Майстер Паласу». А мляво розбризкувала інсектицид на засушені квіти не Ісаакова донька, а молоденька племінниця repa Каспара. Ілюзія розсіялась і він знову опинився на Кристалі. На кухні Есмеральда обговорювала стан справ у світі з човникарем Талботом і прачкою Квіні.

— Есмеральдо, знайди мені, будь ласка, вазу на ці квіти. Хочу зробити Дену сюрприз. А, і ще міс Джед просила нагадати, що леді Ленгборн узагалі не можна їсти ніяких страв з молочними жирами.

Джонатан так вправно це сказав, що аудиторія аж за животи похапалася від безупинного реготу, який він усе ще чув, коли, з вазою у руках, ішов мармуровими сходами на перший поверх, нібито прямуючи до Деніелевої кімнати. Діставшись до дверей у Роуперові хороми, він зупинився. Знизу долинали веселі теревені. Двері були привідкриті.

Він штовхнув їх і увійшов у дзеркальний передпокій. Двері з протилежного боку були зачинені. Він повернув ручку, згадуючи Ірландію і розтяжки. Він увійшов усередину, але нічого не вибухнуло. Він причинив за собою двері і розгле-дівся, соромлячись свого запалу.

Сонячне проміння, яке пробивалося крізь тюлеві гардини, золотистим серпанком спадало на білий килим. Було помітно, що на Роуперовій частині величезного ліжка ніхто не спав. Його подушки все ще були підбиті. Поруч на столику лежали свіжі випуски «Fortune», «Forbes», «The Economist» і старі випуски каталогів з аукціонних домів по всьому світу. Блокноти для записів, олівці, кишеньковий диктофон. Перевівши погляд на інший бік ліжка, Джонатан побачив відбиток від її тіла, а ще зім’яті, немов від безсоння, подушки, темну пляму її шовкової нічної сорочки, її утопічні журнали, стоси кольорових видань про меблі, маєтки, сади, коней, знову про коней, видання про арабських чистокровних жеребців і книжки з рецептами англійської кухні, а ще самовчитель «Італійська мова за вісім днів». Витав аромат дитячості — дитяча присипка, ванна з пінкою. На шезлонгу було розкидане її вчорашнє розкішне вбрання, а крізь прочинені двері у ванну Джонатан побачив купальник, який вчора був на ній, а тепер трикутничками звисав з сушарки біля душу.

Пришвидшивши погляд, він намагався схопити всю картину одразу: її туалетний столик, захаращений різноманітними пам’ятками про нічні клуби, людей, ресторани, коней; фотографії усміхнених людей, які стоять, обійнявшись, фото перегонового катеру, фотографії Роупера в плавках, на яких його маскулінність одразу кидалася в око, Роупер біля «Феррарі», Роупер у білому кашкеті і парусинових штанах стоїть на підмостку «Сталевого паші»; фото самої, розкішно вбраної, «Паші», яка красується у нью-йоркській гавані на фоні обрисів Мангеттена; сірники, написані від руки листи від подруг, які виглядали з відкритої шухляди; дитяча записна книжка з фотографією жалісливих гончаків на обкладинці; записки самій собі, написані на клаптиках жовтого паперу й приклеєні до дзеркала: «Годинник для дайвінгу Денсу на Д.н.?» «Подзв. Софі щодо Сариного колін, сухожил.!» «Нагадати С. Дж. Філліпсу про запонки для P.Ü!»

Здавалося, у кімнаті забракло повітря. «Я розкрадач могил, але вона все ще жива. Я у погребі repa Майстера, просто з увімкненим світлом. Треба вшиватися, поки мене тут не замурували». Проте він прийшов сюди не по втечу. Він прийшов по таємниці. Таємниці їх обох. Він хотів дізнатися Роуперові секрети, але секрети Джед він хотів дізнатися ще дужче. Він хотів зрозуміти, що пов’язує її з Роупером, якщо вона дійсно була з ним пов’язана, і зрозуміти природу її сміховинних удавань, а ще чому вона торкалася його поглядом. Поставивши вазу з квітами на столик біля дивана, він взяв до рук одну з її подушок, притиснув її до обличчя і вдихнув деревний дим каміна його співочої тітоньки Енні. «Звісно. Ось, чим ти займалася минулої ночі. Ти сиділа з Керолайн перед каміном і розмовляла, поки діти спали. Ти багато говорила. І багато слухала. Що ж ти казала? І що почула? А ще ця тінь на твоєму обличчі. Тепер і ти стала ближнім спостерігачем, затримуєш на всьому погляд надто довго, і на мені в тому числі. Ти знову дитина, ти знову бачиш усе, немов уперше. Для тебе більше немає навколо нічого знайомого, нічого безпечного, на що можна було б покластися».

Він відкрив дзеркальні двері у Роуперову гардеробну і потрапив уже не в її дитинство, а у своє. А чи не мав мій батько точнісінько такого ж військового ящика з мідними ручками, за які трималися, щоб носити ящик оливковими насадженнями Кіпру? А цього розкладного переносного столика, поплямленого чорнилом і вином? А цієї пари турецьких шабель у піхвах, які висіли хрест-навхрест на стіні? Чи цієї пари взуття з вишитими монограмами, схожими на полкові емблеми? Навіть ряди пошитих