Парі на каченя, або Пограємось хлопчики - Тіна Вітовт

Рита

Мій план, щодо зосередження на навчанні та з уникання хлопців, діяв цілком успішно... усе перше півріччя. Я була неймовірно горда своїм заповзяттям та витримкою.

Ще б пак! Скільки разів ледве вдалося втекти з-під носа Артема, так щоб він нічого не запідозрив. Це ж використовувалася вся моя природня спритність, спостережливість та винахідливість.

Одного разу, коли була в гостях у Лєри, ледве не попалася. На поміч тоді прийшла подруга, хоча і скрушно хитала головою, та називала нас "дитячим садочком".

Доки Артема відволікала розмовою Лєра - я тапки в руки і навтьоки. Добре, що живемо неподалік, та і тепло на дворі ще було, інакше босяком пробігтися пів дороги, ще те задоволення. Ніхто ж мені не винен, що у страху великі очі, а мені все вижався Артем, що женеться за мною з віником.

Чому з віником? А хто його знає? Взбрело дурне у голову. Сміх тай годі. Пришелекуватою почувалася на той момент. А як збоку виглядало, взагалі мовчу.

Надалі була обачніша - до Лєри навідувалася зрідка, коли була впевнена, що не перетнусь з Артемом. У більшості випадків подруга приходила до мене робити навчальні проєкти.

Часто натикалася на її засуджуючий погляд. Навіть "боягузкою" мене обізвала, неодноразово. Але я на неї не тримала зла, сама знала, як це виглядало збоку. І ніяк інакше назвати не виходило.

Та я себе, перед самою собою, насамперед, виправдовувала самотніми вечорами, що все роблю правильно.

Хоча туга з'їдала нещадно. Особливе загострення розпочалося з настанням холодів, коли світловий день максимально почав зменшуватися, а Лєра все більше часу проводила зі Стасом. Хоча б у когось усе гаразд.

Ідею відсвяткувати новий рік на дачі з друзями, сприйняла на ура. Хоч якісь веселощі, а то за книгами вже чахнути почала.

Тільки після подумала, що без Артема не обійдеться. Але і від цієї думки на душі тепло стало.

Їхала в село у передчутті веселощів, та що приховувати, хотіла вдосталь насолодитися святковим часом, проведеним разом із хлопцем, за яким тужило серце.

За веселою балаканиною, весь процес приготування їжі, прикрашання ялинки та вцілому оселі - промайнув швидко, майже непомітно.

Дівчата Тимура та Грицька, Іра та Оксана, нам сподобалися, жодного натяку на зарозумілість та зверхність. Якби притягнув Тимур одну з подруг, з якими нам "пощастило" познайомитися улітку - хтось був би закиданий сніжками.

Все ж таки, смак у хлопця покращився. Тепер він звертав увагу не тільки на зовнішній вигляд обраниці, а й і на характер.

Яка б красива не була обкладинка, якщо вміст зіпсований - нічого не допоможе.

Весела, приємна компанія. Теплий, затишний будинок. Святковий настрій у передчутті дива, яке завжди очікуємо з настанням нового року. Що може бути краще?

Мені ж не вистачало чогось для повноти щастя.

І погляди, свого "щастя", постійно відчувала на собі. Вони були наче легкі доторки ніжних рук. Відчуваючи таку увагу, ловлячи бешкетливі вогники у коханих очах - хотілося муркотіти, від задоволення.

Не помітити спроби друзів примирити нас, також було важко. Сумніваюся, що це прохання хлопця, надто він гордий про подібне просити, я його добре знаю. А отже це повністю ініціатива друзів.

Ну і нехай, мені вже набридло тікати від нього та самої себе. Я скучила за ним. Мені не вистачає Артема у своєму житті.