Парі на каченя, або Пограємось хлопчики - Тіна Вітовт

Я не можу повірити, мене запросив на побачення такий красень. Це взагалі за межею мого розуміння, як він з поміж стількох дівчат обрав мене. Я не є такою виразною та звабливою як деякі мої однокласниці, хоча і вважаю себе красивою дівчиною.

Це була моя потаємна мрія, щоб він звернув на мене увагу. І мрія збулася, я збираюся на побачення з ним. Не передати словами мого щастя, у грудях наростало солодке передчуття бажаної зустрічі. Від емоцій, які мене переповнювали, руки починали труситись, та все просто валилося, з тих самих, рук.

Мені всього шістнадцять років, хоча ще трошки та виповниться сімнадцять, на побачення ще толком не ходила, те які були зустрічі з хлопцями і побаченнями назвати важко. Через це у мене стільки переживань, що я незнаю куди себе подіти.

Сьогодні можливо ми поцілуємося, і цей момент у моїх фантазіях постає неймовірним та чарівним. Звичайно не буде моїм першим поцілунком, мене уже цілували, але згадувати ті поцілунки геть не хотілося. Не так я собі представляла це дійство, як і будь-яка дівчина, я вірила що це щось чудове, а на практиці незрозумілі рухи губ, язика та слина, мало приємного, чи просто залежить з ким цілуєшся...

Так що мої надії були на те що сьогоднішній вечір компенсує мій невдалий досвід, і я нарешті зрозумію від чого весь шум навколо цих любощів. Тому як наразі воно мені здається бридким, та незрозумілим, чому деякі неможуть відірватись, та просто таки, облизують один одного, збоку вигляд так собі.

Весь вміст моєї шафи зараз знаходиться на ліжку, ну чому я не слухала маму, та не купувала плаття та спідниці з блузами в яких дівчата зазвичай ходять на побачення? Капець. І що мені тепер робити? Не можу ж я піти у спортивках?

Нарешті я відкопала пристойні блакитні джинси, які дуже гарно облягали мої довгі ніжки. І чому я їх так далеко сховала і не носила? Блуза також була схована у нетрях шафи під купою речей які я зазвичай носила, а люблю я комфорт. І це наразі зіграло зі мною злий жарт.

На щастя те що я вигребла зі своїх схованок одягу цілком підійде для прогулянки з хлопцем, який мені подобається. А надалі потрібно буде щось красиве прикупити, щоб такі казуси не повторювалися...

Одягнулася, волосся вирішила не заплітати, а залишила спадати хвилями на плечі та спину, якщо чесно просто не знала, що з ним робити, а високий хвіст і так носила кожного дня. Волосся у мене густе, закриває лопатки, світло каштанове, а на сонці віддає рудуватим відблиском.

За очі мене взагалі чаклункою обізвали, вони каро-зелені з темним обідком, як сонечко яскраво світить вони зелені, а у сутінках насичена карамель. Надіюсь мама необразиться на мене за туш, свою поняття не маю куди діла, тільки вчора була на місці, а сьогодні і пошукова операція не допоможе віднайти.

Обіцяю, наступного тижня поповнити свої запаси косметики та одягу, бо це не діло, в самий відповідальний момент нічого немає. Підфарбовані мої очі виглядають ще більшими, та виправдовують своє звання чаклунки.

Ще раз глянула у дзеркало. Покрутилася. Парфуми. Кеди, а що, люблю комфорт, і не буду я свої ніжки підборами катувати, звідки мені відомо скільки ми будемо гуляти, а коровою на ковзанах я не збираюся виглядати.

До місця зустрічі приїхала вчасно, так як і домовилися на сімнадцяту годину. Кажуть дівчата мають запізнюватися, але мене розбирало нетерпінням та якимось незрозумілим передчуттям, що цього вечора відбудеться подія, яка переверне все моє життя...

Знала б я завчасно, що принесе мені сьогодні, ніколи б не прийшла на цю зустріч... Тому як далі зміни посиляться на мене наче з рогу достатку.

Тимур мене уже чекав та посміхався, як я надіялася, що ця посмішка адресована мені. Він зробив декілька стандартних компліментів, вів себе стримано та вічливо, жодного нахабного натяку. Хоча я чула яка слава про нього ходила, не одна дівчина плакала через нього, нібито він погрався та кинув, але я не вірила, ну як можна в таке повірити дивлячись на це просто таки ангельське обличчя, не може така приваблива людина бути поганою.

Ми погуляли парком, пройшлися біля річки, як добре що я взула кеди, інакше була б я корівкою на ходулях. Мило спілкувалися та жартували, співрозмовник у мене дуже милий та сама чарівність.

Тимур купив нам морозиво, так як було доволі тепло, не літня спека, але весняне травневе сонце уже розпочинало припікати. Посиділи ще деякий час у альтанці біля річки, милуючись лебедями які плавали у далині... Для мене це був чудовий вечір.

Прощаючись він мене легенько поцілував у куточок губ та подякував за гарно проведений час. Мило та ненав’язливо. Я навіть дещо розчарувалася, але відразу запевнила себе, що це тільки наша перша зустріч і у нас все попереду, не потрібно поспішати.

Додому приїхала ще не було і дев’ятої вечора, так ми доволі швидко розпрощалися. Мене щось усередині зашкрябало, та я знову відмахнувся.

Субота, чим би ще зайнятися?

Згадала свою найкращу подругу Валерію, вона запрошувала мене до себе на дачу з ночівлею. Я тоді сказала що буду, батьки мене відпустили, та побачення внесло свої корективи, ледь не забула куди я мала їхати.

Швидко переодягнулася в спортивний костюм та кросівки, зробила високий хвіст, та склала все необхідне у рюкзак. Надіюсь Лєрка не сильно образиться, що я так довго їхала, вона ще не знає з ким я сьогодні гуляла, оце здивується. Шкода, прийдеться на таксі їхати, на автобус я вже спізнилася.