Парі на каченя, або Пограємось хлопчики - Тіна Вітовт
- Ще скажи, що не цілував, якщо сподобалась? – ну і регіт у цього Стаса.
- Сподобалась, не сперечаюсь, та її мабуть ніхто ще й не цілував нормально, від безневинного поцілунка почервоніла як помідор, - спокійно розповідав Тимур, ніби про фільм говорив, а не про людину.
- Я надіюсь, ти від неї відстанеш? - я навіть вдячна Артему за ці слова, бачити Тимура не хочу.
- Чому? Вона цікава та розумна, а ще як підросте, стане красунею, це я вже побачив, що за спортивками ховається. Спати я маю з ким, а собі можна і хорошу дівчинку на майбутнє виховати, - от же гад повзучий, що придумав, дірка від бублика тобі, а не Ритка.
З кімнати почувся гул, щось впало, якась сутичка там сталася, чи що?
- Повтори!!! – нічого собі гарчить Артем.
- Та годі тобі! Чого завівся? Якщо тобі вона подобається то так і скажи, на різних будемо змагатися, - ні він все ж таки дурень.
- Це тобі ніякі не змагання, я сказав залиш її у спокої.
- Досить хлопці, зчепилися через якесь каченя...
- Вона не каченя!!! – в один голос гаркнули.
- Зрозуміло, за якесь дівчисько...
- Вона не якесь дівчисько! - ніколи б не подумала, що Артем так мене може захищати.
- Добре, охолоньте, - прямо миротворець Стас, - ніхто твоїх каченят не буде чіпати.
- Я хочу зустрічатися з Ритою, - він точно смертник, - і не відступлюся.
Ой, Лєркін телефон невчасно пілікнув, нас зараз на місці злочину схоплять. Ми завмерли в очікуванні, Артем добре знає наші рингтони, і здогадатися де ми ховаємось йому як два плюс два скласти.
Минає хвилина, друга... І... Нічого... Що, серйозно? Цю витівку нам пробачать?