Тенета зради - Джорджо Щербаненко

— Нічого, — стиха відповів у темряві він, відчиняючи жалюзі в чорну міланську ніч. — У цій квартирі немає кондиціонера.

— Коли вже вікно відчинене, то дайте мені ще одну сигарету і припаліть. — Вона наголосила на слові «припаліть» — воно пролунало, наче рядок, доданий до пісні.

— Ви не надто багато курите? — спитав він, бо вона ще тримала між пальцями попередню сигарету, і він бачив, як червоніла її жаринка. Зі смердюхом слід пильнувати… Той клієнт, не придумавши собі кращого імені, ніж Сільвано Сольвере, прислав до нього цю досвідчену дівку, щоб усе вивідати; і тепер вона розповідає йому всілякі казки, а на думці в неї одне: побачити, яка буде його реакція на те чи на те. Йому не можна помилятися, він більше не має права помилитися жодного разу.

— Дякую, — сказала вона, коли він подав їй припалену сигарету. — Я починаю трохи хвилюватися, тут, у темряві, поруч з таким міцним чоловіком, як ви…

Йому стало трохи гидко від слова «міцним», і водночас його розбирав сміх — як же необережно вони покладаються на чужу наївність.

— А я ні, — мовив він.

— Ну й добре. Але не гнівайтесь, а то я розпалюся ще дужче. Я ж вам казала, мені подобаються чоловіки, які одразу гніваються, наче півні.

Він завагався, почувши, як вона це сказала; він уже не був такий певний, що це пастка, перевірка, що вони хочуть знати, якого він гарту.

— Кипить уже десять хвилин, — почувся з кухні голос Маскаранті.

Дука зачинив жалюзі й увімкнув світло. Дівчина була зовсім гола.

— Цього не потрібно, — суворо промовив він. — Одягніться.

— Погнівайся, погнівайся, мені це подобається.

— Припиніть, а то я викину вас геть!

— Так, так, викинь мене геть, кинь мене на підлогу.

Йому вже траплялися такі рідкісні знахідки, унікальні екземпляри суспільства — і не раз. А тепер оця непогамовна еротоманка. Він підійшов до канапи, взяв дівчину за волосся, підвів їй голову і вдарив ребром долоні, але не дуже, по лобі — між очима, над самим носом. Ляпаси не допомогли б, вони б її ще більше розпалили, а від цього удару вона зойкнула, безпорадно впала на подушку, потім зітхнула, але не знепритомніла; запаморочення заблокувало її статевий потяг і не дало їй відразу запротестувати.

— Надягніть оце. Я зараз повернуся. — Він підібрав ліфчика та жилетку, які вона кинула на підлогу, просто на недопалки сигарет, дав їй і пішов до кухні.

Коли він повернувся з ванночкою, повною простерилізованих інструментів, вона вже була одягнена й сиділа на канапі.

— Що ви мені зробили? У мене паморочиться в голові, як часом буває у Римі, коли я з'їм забагато молодої баранини й вип'ю забагато вина, — тоді мені теж погано так, як оце тепер.

— Це швидко мине, посидьте трохи. — Він поставив ванночку на столик, відсунувши пояс і трусики вбік. Тоді відкрив свій шкіряний несесер, що стояв на кріслі за столиком, — елегантний лікарський несесер, подарунок, звісно ж, від батька, з усіма потрібними інструментами, там навіть було місце для найнеобхідніших ліків, — і дістав з нього кілька тюбиків та коробочку; все це він купив, коли було вирішено, що він таки зробить цю передшлюбну операцію.

— Ще одну сигарету і трохи віскі, — жалібно попросила дівчина. — Вже все минулось, я почуваю себе добре, але ви повинні навчити мене отак бити. — У неї прокинулася суто спортивна цікавість.

Коробка «Парізьєн» закінчилась, але дівчина мала в сумочці ще дві. Дука простяг їй нерозпочату коробку й запальничку, подав склянку з віскі, а тоді, замість готуватися до операції, взяв стільця й сів перед нею.

— Я б хотів знати, чи вам справді потрібна ця операція. Він бачив, що вона розгубилась — як тоді, коли він її вдарив.

— Робіть, та й годі. — Проте вона швидко отямилась, її вугласте обличчя втратило риси чуттєвості й прибрало ворожого виразу.

Тим краще, ворожість йому більше до душі.

— Прекрасно. Лягайте.

— Буде боляче?

Він натяг рукавички і ще раз хлюпнув на руки цитрозилу.

— Ні.

— Вибачте, що я вам так відповіла.

Він мовчки набрав з ампули у шприц знеболюючого, продезинфікував шкіру, розтер її.

— Якби ви знали, що в мене увесь вечір на думці… — промовила вона.

Нічого не відповідаючи, він ввів голку в молоде тіло; це було дуже, дуже чутливе місце. Йона ледь здригнулася.

— Це найбільший біль, який ви відчуєте, — сказав він. Хоч як це дивно для лікаря, але він надто співчував хворим, надто старався їх вилікувати, надто хотів, щоб вони видужали, надто прагнув їм допомогти, навіть у такій, як оце тепер, похмурій і небезпечній буфонаді; йому болів чужий біль, а такому не слід працювати лікарем, краще вже гуляти в парку та читати газети.

— Цілий вечір, ще до того, як прийти сюди, я думала, як добре було б утекти з Сільвано. І він теж думає про це сам. Я не хочу виходити заміж за того типа, не хочу, щоб ви мене зашивали, то безглузда комедія, але він у це вірить, і якщо виявиться, що я не дівчина, вхопить один із тих ножів, яких повно в його крамниці, й заріже мене. Він мені часто каже про це, а я не хочу виходити заміж за такого дурня, я хочу бути з Сільвано, але це неможливо. — Вона вульгарно вилаялася. — Ніколи в світі не маєш змоги робити те, що хочеться. — Вона знову вилаялась і далі говорила вже майже говіркою. — Отож завтра вранці я надягну білу сукню. Як це вам подобається? Я — в білій сукні! Це буде сенсація тижня! — Лежачи на канапі, вона здригалася від сміху.

Дука відкрив тюбик із засобом для місцевої анестезії.

— Не ворушіться.

— Я б хотіла випити.

Гаразд, нехай п'є,