Тенета зради - Джорджо Щербаненко

— Коли закипить, покличте мене, але не входьте, — кинув він Маскаранті й поспішив до кабінету, до своєї кандидатки в цнотливиці.

Вона й далі курила, але вже нову сигарету.

— Я мало не зомліваю в цій спекоті.

— Ляжте, будь ласка, поки що на канапу.

— Зараз. Курити можна?

Дука ствердно кивнув головою і, поки вона скидала пояс та трусики, дивився на неї, не відвертаючись.

— Дайте це сюди. — Він поклав пояс і трусики на столик. Потім узяв із шафки гумові рукавички, пляшечку цитрозилу й хлюпнув трохи спирту на руки в рукавичках.

— Це довго триватиме? — спитала вона. — Сільвано сказав мені, що недовго.

— Лікар тут я, — відповів він і присунув ближче лампу, щоб краще бачити.

— Ви одразу гніваєтесь, а мені подобаються чоловіки, які одразу гніваються.

Симпатична, навіть з оцією своєю грубою говіркою міланських передмість. Дука почав її оглядати; видно було погано — не те, що у великій операційній палаті; він не мав під рукою найнеобхіднішого, навіть халата, а халат справляє враження, однак він не міг його знайти, і куди ж це його поділа Лоренца, сестра? Але справу все одно треба робити далі: коли вже він пішов цією дорогою, то зупинятися не має права.

— У вас були якісь захворювання або місцеві інфекції?

Кидаючи на підлогу недопалок «Парізьєн» і дивлячись у стелю, вона спокійно назвала хворобу, якою хворіла.

— Від вас, лікарів, нічого не приховаєш.

Він присунув ще ближче лампу, що стояла на столику, та світла однаково було мало.

— У вас були аборти?

— Так, три.

— Штучні? — А то ж які, подумав про себе.

— Ет, — зітхнула вона сумно й трохи аж гірко. — Без чужої допомоги скидають лише жінки, які хочуть дітей, а для тих, що не хочуть, потрібен динаміт.

Він підвів голову і скинув рукавички.

— Операція триватиме всього кілька хвилин, але після того ви повинні ще полежати на канапі принаймні години три.

— Я посплю собі, — сказала вона. — Можна ще закурити?

— Так.

— Мені подобається курити лежачи. Дістаньте мені, будь ласка, сигарети з сумочки.

Чом би й не дістати. Він узяв атласову, схожу на скриньку сумочку, відкрив її і знайшов там жовту пачку «Парізьєн» та запальничку.

— Візьміть і собі.

— Дякую. — Він припалив сигарету їй, потім собі. Йому теж довелось навчитися грати, і якщо з ним нічого не станеться, то він зможе навіть виступати у театрі «Пікколо». Штрелер підучив би його трохи, а хист комедіанта у нього вже є, отож він грав свою роль далі. — Коли ви виходите заміж? — спитав досить лагідно; якби перед операцією дівчина спробувала спокусити його, то це їй вдалося б — роль є роль.

— І не питайте: завтра вранці. — Лежачи з підігнутими ногами — канапа була для неї надто коротка — дівчина курила й пускала дим у стелю. Чорне волосся, не дуже довге, але густе, розсипалося на білій канапі; обличчя в неї було вугласте, трохи кощаве і навіть злегка вульгарне, але з кожним своїм жестом, із кожним словом вона випромінювала гарячі хвилі чуттєвості.

— Виходите заміж завтра вранці? — перепитав він скоріше машинально, ніж недовірливо.

— Так, на жаль. — І ще одна хмарка диму в стелю. — У вас немає чогось випити? Чогось міцненького, щоб забутися.

— Може, й є. — Він пішов до кухні. Десь там мала бути пляшка чи дві віскі, ще з давніх часів. І справді, він знайшов одну пляшку повну, а другу надпиту, взяв ту, що надпита, склянку і глянув на Маскаранті, який дивився на каструлю з інструментами.

— Вода щойно закипіла, — сказав Маскаранті.

— Хай покипить десять хвилин, а тоді покличете мене.

Він повернувся до кабінету. Дівчина все ще курила, і хоч вікна були відчинені, дим, що його видихала ця тютюноманка, не встигав виходити крізь жалюзі.

— Віскі підійде?

— Наливайте. — Вона трохи підвелася, спершись на лікоть, і ковтнула віскі. — Якби ви знали, як це неприємно! Чоловік просто не може собі цього уявити. — Вона віддала йому склянку.

— Що саме?

— Виходити заміж за того, хто тобі не подобається. І справді, чоловік цього не може собі уявити.

— А крім того, є й гірше.

— Що?

— Покидати того, хто тобі подобається. — Вона жестом попросила сигарету.

Дука подав їй і клацнув запальничкою. Вона повела далі:

— Цей тиждень ми, я й Сільвано, кохалися, знаючи, що це востаннє, і нам було сумно.

Прекрасно, романтична нота у біографії смердюха, якщо це можна назвати романтикою. Дука налив їй ще випити. Жінки, як правило, — це слабка ланка в будь-якому ланцюгові. І справді, вона сказала:

— Не давайте мені стільки пити, а то я почну базікати й залишуся тут довше, ніж три години.

— «Залиште, якщо не хочете», — блискуче продекламував він, вдаючи, ніби забирає склянку.

— Ні, будь ласка, випийте теж. Якби вам треба було завтра вранці виходити заміж за різника, то хто знає, скільки б випили ви. — Вона забрала в нього склянку, знову добряче хильнула — два великі ковтки з невеликою перервою — і замислено затримала в руці склянку.

Це може придатися — знати, що вона виходить заміж за різника; Маскаранті міг би з'ясувати за півгодини, хто з різників завтра одружується, таких не багато — може, лише один, саме той, що треба.

— Знаєте, я вимкну світло й відчиню на хвилину ще й жалюзі, щоб трохи вийшов дим, — сказав він.

— Вибачте, я тут усе засмерділа своїми сигаретами.