Тенета зради - Джорджо Щербаненко
Нарешті гість таки дістав свою пляшечку й відкоркував її.
— Йдеться про досить делікатну послугу. Адвокат Сомпані сказав мені, що ви — людина дуже суворих правил і, напевно, відмовите, та це випадок особливий. Ви ж знаєте — людські слабості, одна дівчина збирається виходити заміж і… — Нудотний сморід виходив, витікав, виливався з пляшечки разом із бездоганним голосом бездоганного продавця міазмів. Одне слово, йдеться про гіменопластику, особливий випадок, така вже людська природа, та дівчина збирається заміж, а її наречений певен, що вона зовсім незаймана. Річ у тім, що їй — і це можна зрозуміти — забракло сміливості признатися нареченому, що вона втратила свою незайманість в одному — вже давно минулому — сліпому пориві кохання; але вона знає, що коли наречений дізнається правду, то може навіть убити її. Гіменопластика чудово цьому зарадить, і обійдеться без драм, наречений буде щасливий, переконавшись у незайманості нареченої, наречена буде щаслива, що вдало вийшла заміж, а він, лікар Дука Ламберті, який зробить цю операцію, любесенько одержить свій мільйон — триста тисяч лір зараз же і сімсот тисяч після операції. Готівкою, звісно.
— Постарайтесь ушитися звідси за десять секунд, тому що на одинадцятій я розвалю вам голову. — Театральним жестом Дука підняв табуретку, на якій доти сидів, і неквапно, але рішуче випростався. Вдавати він умів не гірше від молодика, позаяк зовсім не хотів, щоб той пішов.
— Послухайте, дайте мені сказати ще кілька слів, — провадив гість, анітрохи не злякавшись, бо чим людина хитріша, тим тупіша. — Може, ви бажаєте поновитись у корпорації лікарів? Я маю там знайомства.
3
До поліційного управління він вирушив пішки. Карруа саме підкріплявся: на письмовому столі стояла тарілка з булочкою, звичайною булочкою, без нічого, трохи чорних оливок і склянка білого вина. Поки Карруа їв оливки, ретельно відгризаючи м'якуш від кісточки, Дука розповідав, а потім поклав перед ним тридцять банкнот по десять тисяч, які одержав від торговця міазмами; а в найтемнішому кутку кабінету, бо тут, у поліційному управлінні — це йому пояснив ще батько («ближче до вікна — сонце, а далі вглиб — темрява»), — отож у тому темному кутку сидів Маскаранті й усе записував, стенографував, і спинити його було неможливо.
— Він сказав, що міг би допомогти тобі поновитись у корпорації лікарів? — перепитав Карруа, старанно обгризаючи оливку.
— Так, навіть пояснив, як він це робитиме. Видно, знає те середовище.
— Гадаєш, він міг би це зробити?
— Думаю, що так, якби захотів. Він також знайомий з одним впливовим політиком, якого ми обидва добре знаємо і який міг би значною мірою вплинути на цю справу. — І Дука назвав того політика.
— Гадаєш, він справді хоче допомогти тобі поновитися в корпорації?
— Я гадаю, що він цього зовсім не хоче. — Це була розмова з паскудною, брудною, огидною людиною, але, позаяк він уже вплутався в цю справу, даремно сподіватися, що матимеш до діла з людьми з вищого світу.
— Маскаранті, скажи в барі, щоб мені не присилали несвіжих оливок.
— Я їм уже казав.
— Не мають ніякого сорому, продають зіпсовані продукти навіть поліції, — промовив Карруа і, доївши оливки, почав відламувати шматочок по шматочку від булочки та поглядати на купку десятитисячних банкнот перед собою. — Ти справді вирішив піти цією дорогою?
— Мені потрібні гроші, — відповів Дука.
— І ти вирішив заробити їх, виконуючи обов'язки поліцейського? У тебе цікаві ідеї. — Він надпив трохи білого вина. — Маскаранті, дістань мені досьє Сомпані. — Поки Маскаранті виходив, він одпив ще один ковток вина. — Бачиш, з тим молодиком, що прийшов до тебе з пропозицією про передшлюбне латання й заявив, нібито його прислав Турідду Сомпані, виходить досить дивна річ. Кілька днів тому Турідду Сомпані разом зі своєю приятелькою загинув, їх знайшли у «фіаті» на дні Навільйо Павезе. Мені не віриться, що цей твій агент у справах латання не знав про смерть Турідду, і я ніяк не второпаю, чому він, розмовляючи з тобою, посилався на мертвого, адже ти теж міг знати, що Турідду загинув.
— І справді, я це знав. — Дука підвівся і взяв останню жалюгідну оливку, яку Карруа залишив на тарілці. Дука був голодний, у Мілані він жив сам, ніхто не варив йому обідів, а харчуватися в траторіях було дорого. Оливка виявилася не такою вже й поганою. — Я знаю і ще дещо й, не зазираючи до досьє Сомпані, можу сказати, що три з половиною роки тому Турідду садить за кермо одного свого приятеля, поруч його дівчину, цей приятель не вміє водити машину, він п'яний, і обоє опиняються у Ламбро поблизу Конка Фаллата. Мене цей збіг турбує. Приятель Сомпані зі своєю дівчиною внаслідок нещасливого випадку тоне в машині біля Конка Фаллата, а через кілька років Сомпані зі своєю подругою, знову ж таки через нещасливий випадок, теж тоне у Навільйо Павезе. Тебе це не насторожує? — Він мав на увазі збіг.
Карруа ковтнув ще вина.
— Здається, я розумію. — Він поставив склянку. — Лікар — це поліцейський тіла, а хвороба — це майже завжди злочинець, якого слід крок за кроком вислідити й викрити. Ти був добрим лікарем тому, що ти — поліцейський, як твій батько. — Останній ковток вина. — Так, мене теж насторожив цей збіг, але якщо ми не помиляємося, то це справа забарна й небезпечна.
Дука підвівся.
— Гаразд, якщо не хочеш дозволити мені працювати,