Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

— Привіт. Застрибуй, підкину тебе до роботи, — каже Бриль із неймовірною посмішкою.

Я кліпаю, намагаючись відігнати від себе картинку з цією спокусливою білозубою посмішкою. Зрештою немає про що думати. Я конкретно спізнююсь. І що буде, якщо й підкине. Це ж не бог знає що, так?

Поки не передумала, швиденько всідаюсь поруч з ним на пасажирському сидінні і пристібаю пасок.

— Дякую.

— Завжди, будь ласка, — кутики його губ повзуть вгору.

— Ти теж проспав? — не втримуюсь. До чортиків цікавить, де він провів ніч. І де те стерво?

— Так, пізно заснув і от зранку не почув будильника, — поневолі його п’ятірня пірнає у чорне блискуче волосся. Я чіпляюсь поглядом за неї, слідкую за цими рухами.

Ревнива потвора піднімає голову у мене в грудях.

— Весела мабуть була нічка, — іронічно думаю.

По його пильному погляду розумію, що ляпнула це вголос.

— Не те щоб весела, — неоднозначно, задумливо каже.

Ой, Злато, ти ступила на небезпечну доріжку!

Але цікавість вже бере своє.

— Отже ця дехто, з ким ти живеш — це Мілана, — констатую я очевидне, — Вона красуня.

Йому під стать, — сердито думаю. Він теж красунчик, що й казати. Правильні риси обличчя, очі з цим пронизливим поглядом, у якому можна загубитись, чорне блискуче волосся, широкі плечі, рельєф підкачаних біцепсів на руках і на грудях видно навіть через сорочку і піджак.

Він помічає мій оцінюючий погляд і криво усміхається. Взаємно ковзає поглядом по мені. Відверто. Пекуче. А в мене враження, ніби руками проводить!

Спочатку по грудях, які обтягуючий топ лише підкреслює, тоді по стегнах у такій же обтягуючій спідниці. На коротку мить затримується на тому місці, де спідниця закінчується, а відчуття — наче пальцями проводить по голій шкірі ноги і нижче до колін. Між стегнами стає гаряче і мокро. Від усвідомлення цього щоки запашіли червоним.

— Все не зовсім так, як ти собі це уявила, — протягує.

— Мм, не так — це як?

— Я не живу з Міланою. Вона просто співробітниця.

Я мовчки дивлюся, як рухаються його губи.

— І не сплю з нею, якщо це саме те, що тебе цікавить, — додає, відірвавши погляд на мить від дороги і оцінюючи мою реакцію на його слова.

Хвиля полегшення і дивної дикої радості затоплює мене. Але я можу лише бовкнути, що я не питала в нього з ким він спить.

— Не питала, — погоджується, — Але цікавить, — єхидно додає.

Трясця! Невже в мене на обличчі написано, про що я думаю?

— Хто з ким спить — це справа кожного, — доволі різко кажу і тут же шкодую. Злюсь. Часом як бовкну, як оце зараз. Дідько!

Бриль на мене так дивиться, наче теж задумався, як ми з Давидом провели цю ніч. А мені раптом стає зовсім ніяково. Нащо я взагалі зачепила цю тему?!

Ми під’їжджаємо під офіс. Я затримуюсь, коли розстібаю пасок. Руки злегка тремтять.

— Вдалого тобі дня, Злато, — він не приховує крижані нотки у голосі.

Не втримуюсь, дивлюся йому прямо в очі. Там холод, на обличчі вже жодних емоцій. Так ніби він за бажанням зміг просто вимкнути їх. Мені би таке вміння!

Я дякую і виходжу з машини. Тоді повертаюсь, але чоловік вже поїхав.

«От на якого біса було таке ляпати, Злато! І що це взагалі було?» — лаю себе подумки і прямую до дверей.