Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел
Одне пасмо волосся звично падає йому на лоба. Мої руки поневолі стискаються в кулачки — так хочеться торкнутися цього пасма! Що за мана така?!
«Злато, отямся і розстав нарешті крапки над і! Бо це не нормально так хотіти іншого чоловіка, коли в тебе наче ще є стосунки!» — подумки лаю себе.
На цій думці мене наче обдає крижаною водою.
— То у вас з Давидом все серйозно? — раптом питає.
Відриваю погляд від його волосся і дивлюся просто у вічі.
«Чи означає це, що не так вже йому і байдуже, як він хоче показати?» — думаю, і нехотячи кажу:
— Так, наче серйозно. Хоча зараз у нас є певні труднощі.
«Через тебе якраз», — про себе додаю. Хоча треба бути відвертою хоча б з собою — не тільки через нього. Це явно зі мною щось не так. Десь там в заводських налаштуваннях явно стався збій.
— Так, розумію. Труднощі бувають у всіх, — все в тому ж задумливому тоні промовляє.
Я глибоко вдихаю. Мені перехоплює подих. Це не та тема, яку мені хочеться обговорювати. Тим паче з ним. Бракує повітря. Виходжу з машини, відчиняю задні дверцята і забираю свої пакети. Він також виходить.
— Дякую, що в черговий раз підкинув, — змушую себе розтягнути губи у посмішці.
— Завжди, будь ласка, — в своїй манері відповідає.
Я заходжу в під’їзд і озираюсь, але Веремій вже поїхав.
Він не намагається запропонувати допомогти занести пакети до квартири. І мене це чомусь зачіпає.
