Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

Одне пасмо волосся звично падає йому на лоба. Мої руки поневолі стискаються в кулачки — так хочеться торкнутися цього пасма! Що за мана така?!

«Злато, отямся і розстав нарешті крапки над і! Бо це не нормально так хотіти іншого чоловіка, коли в тебе наче ще є стосунки!» — подумки лаю себе.

На цій думці мене наче обдає крижаною водою.

— То у вас з Давидом все серйозно? — раптом питає.

Відриваю погляд від його волосся і дивлюся просто у вічі.

«Чи означає це, що не так вже йому і байдуже, як він хоче показати?» — думаю, і нехотячи кажу:

— Так, наче серйозно. Хоча зараз у нас є певні труднощі.

«Через тебе якраз», — про себе додаю. Хоча треба бути відвертою хоча б з собою — не тільки через нього. Це явно зі мною щось не так. Десь там в заводських налаштуваннях явно стався збій.

— Так, розумію. Труднощі бувають у всіх, — все в тому ж задумливому тоні промовляє.

Я глибоко вдихаю. Мені перехоплює подих. Це не та тема, яку мені хочеться обговорювати. Тим паче з ним. Бракує повітря. Виходжу з машини, відчиняю задні дверцята і забираю свої пакети. Він також виходить.

— Дякую, що в черговий раз підкинув, — змушую себе розтягнути губи у посмішці.

— Завжди, будь ласка, — в своїй манері відповідає.

Я заходжу в під’їзд і озираюсь, але Веремій вже поїхав.

Він не намагається запропонувати допомогти занести пакети до квартири. І мене це чомусь зачіпає.