Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

— Я бачив як він на тебе дивиться! Отже, розбігаємось, — у його голосі відчувається неприкрита огида. 

Я зітхаю. Розмова стає напруженою і неприємною. 

— Я по іншому це бачу. Повторюсь, мені час потрібен.., — запинаюсь і додаю, — у мене є до тебе почуття. Проте якщо тобі на це начхати, тоді.. 

— Не начхати! Але я не збираюся свою жінку ні з ким ділити. Або так, або ніяк. 

Дивлюся йому у вічі, а гарячі сльози просяться на волю. Ледь стримуюсь, але не хочу виглядати, наче зламалася. 

— Отак значить.., — розвертаюся і поволі бреду до виходу з парку. 

На душі пусто. Вже на квартирі заходжу у спальню і падаю на ліжко. Непрохані сльози котяться обличчям і капають на подушку. 

Я уявляю, як буде завтра в офісі. Холодок повзе спиною. Правильно таки зробила, що поговорити вирішила сьогодні. 

Стягую з себе сукню. Тепер вона завжди буде асоціюватися з цим днем. Відчиняю дверцята шафи і пхаю її у найдальший закуток. Подалі від очей.

Роздивляючись вміст шафи. Вирішую, що одразу і підготую собі одяг на завтра.

«Чим скромніше тим краще», — думаю, — «Щоб зайвий раз не провокувати його» 

Дуже хвилююся, чи Давид зможе тримати себе в руках. Але побоювання мої не безпідставні. Адже я знаю який у нього гарячий характер. Він може спалахнути вмить немов сірник , коли щось його дратує. А я, мабуть, вже здобула більш почесну оцінку ніж просто «дратує». Бо це дуже, ну дуже м'яко сказано..