Загублена - Гілліан Флінн

Та все одно це все якось непокоїло. Те, що видавець замовив небачено маленький тираж. Кожен новий випуск «Неймовірної Емі» у вісімдесятих виходив накладом у сто тисяч. Тепер це перетворилося на десять тисяч. Вечірка з нагоди презентації книжки теж була не надто приголомшлива. Якось не в тему. От яку вечірку варто влаштувати для вигаданого персонажа, який з'явився шестирічним скоростиглим малям, а тепер перетворився на тридцятирічну наречену, яка продовжує розмовляти, наче дитина? («Йой,— подумала Емі,— мій любий наречений ще той буркотун-ображака, коли щось іде не за його планом...» Це цитата з книжки. Ціла книжка викликала в мене бажання заїхати Емі в її тупу непорочну піхву). Книжка — данина ностальгійним спогадам, вона призначена жінкам, які виросли разом з «Неймовірною Емі», але я не певна, хто взагалі захоче її читати. Я, звісно, її читаю. Вже не раз благословила цю книжку. Ренд і Мерібет непокоїлися, що я можу сприйняти заміжжя Емі як щось на кшталт підколу щодо мого безстрокового одинацтва. («От я, наприклад, вважаю, що жінки повинні виходити заміж не раніше тридцяти п'ятьох»,— сказала мама, яка вийшла за батька у двадцять три).

Батьки завжди переживали, що я сприймаю ту Емі занадто персонально. Вони завжди радять не читати цю історію між рядків. Та водночас важко не помітити, що кожна моя невдача перетворюється на тріумф для Емі. Коли я нарешті у дванадцять років покинула гру на скрипці, Емі у наступній книзі оголосили музичним генієм. («Йой, зі скрипкою потрібно багато вправлятися, але важка праця — це єдиний шлях до розвитку!») Коли я у шістнадцять забила на молодіжний тенісний чемпіонат, щоб потусити на вихідних з друзями на пляжі, Емі знову підтвердила свою репутацію під час гри. («Йой, я знаю, що дуже весело гуляти з друзями, але я би підвела себе та всіх інших, якби не з'явилася на цьому турнірі»). Раніше це мене дуже бісило, але після початку навчання у Гарварді (Емі теж правильно обрала альма-матер) я вирішила, що все це занадто сміховинно. І те, що мої батьки, два дитячі психологи, обрали цю особливу форму пасивної агресивності щодо власної дитини — це не лише повна фігня, але ще й типу кумедно. Тож нехай буде так.

Вечірка на честь книжки була такою ж шизофренічною, як і сам твір, і проводилась у ресторані «Блунайт» біля Юніон-скверу. В одному з цих інтимних салонів з вигнутими стільцями й дзеркалами у стилі ар-деко, які висять там, щоб ти почувалася Яскравою Молодою Особою. Мартіні з джином хитаються на тацях у офіціантів з наклеєними механічними посмішками. Спраглі журналісти багатозначно посміюються і переминаються з ноги на ногу, наливаючись безкоштовним бухлом, доки не звалять на кращі пасовиська.

Мої батьки крутилися кімнатою, тримаючись за руки. Їхня історія кохання завжди буде частиною серії про «Неймовірну Емі»: чоловік і дружина чверть сторіччя прожили у спільній творчій співпраці. Споріднені душі. Вони справді так себе називають, і це має сенс, бо, мабуть, так і є. Після спостереження за ними упродовж багатьох самотніх років я, як єдина дитина, можу це засвідчити. В їхніх стосунках немає ніяких гострих кутів, ніяких конфліктів, вони пливуть по життю, наче поєднана медуза: інстинктивно розширюються та скорочуються, непомітно заповнюючи простір одне одного. У них усе здавалося надлегким, як і повинно бути у споріднених душ. Люди кажуть, що діти з розбитих родин мають важке життя, але діти чудових шлюбів переживають власні особливі виклики.

Ну звісно ж, я мушу сидіти на якомусь оксамитовому диванчику в кутку, подалі від гамору, щоб мати змогу роздати кілька інтерв'ю купці сумних молоденьких стажерів, які отримали від своїх редакторів лайняне завдання «знайти вдалу цитату».

«Як воно — нарешті дочекатися весілля Емі й Енді? Бо ви ж неодружена, правильно?»

Питання поставили:

а) боязкий банькатий малий, що поклав записник на свою торбу;

б) пишно вбрана зализана молодиця на підборах, що волали «трахни мене»;

в) нетерпляча розтатуйована дівчина, одягнена у стилі рокабіллі, яка здавалася набагато більш зацікавленою книжковою Емі, ніж можна було очікувати від розтатуйованої дівчини, одягненої у стилі рокабіллі;

г) усі вищезгадані.

Відповідь: «Г».

Я: «Ой, я надзвичайно радію за Емі й Енді та бажаю їм усього найкращого. Ха-ха».

Мої відповіді на всі наступні запитання без жодного визначеного порядку:

«Деякі аспекти Емі списані з мене, а дещо — цілковита вигадка».

«Я поки що радісно самотня й не маю у своєму житті жодного Вправного Енді!»

«Ні, я не вважаю, що Емі занадто спрощує динаміку стосунків між чоловіками й жінками».

«Ні, я б не сказала, що Емі застаріла; гадаю, ця серія вже стала класикою».

«Так, я не маю стосунків. Не маю у своєму житті жодного Вправного Енді».

«Чому Емі — неймовірна, а Енді — просто вправний? Ну, хіба ви не знаєте купу сильних неймовірних жінок, які обирають звичайних хлопців, Пересічних Джо та Вправних Енді? Ні, просто жартую, не записуйте цього».

«Так, я самотня».

«Так, мої батьки справжні споріднені душі».

«Так, я б теж не проти одного дня зустріти свою половинку».

«Так, самотня, виродку».

Однакові запитання знову й знову, і я намагаюся вдавати, що люди питають щось путнє. А вони намагаються вдавати, що питають щось путнє. Хвала Господу за безкоштовні напої.

Але незабаром ніхто вже не хоче зі мною розмовляти, отак швидко, і піарниця вдає, що це добре: «Тепер ви можете повернутися на вечірку!» Я пхаюся у (невеличкий) натовп, де мої батьки саме увійшли у стовідсотковий режим прийому гостей із зарум'яненими обличчями. Ренд блискає на всі тридцять два своєю посмішкою доісторичної риби-монстра, Мерібет по-курячому життєрадісно похитує головою. Їх руки переплетені, смішать одне одного, насолоджуються одне одним, збуджені одне одним. І я думаю: «Я така в біса самотня».

Повернувшись додому, я ще довго рюмсаю. Мені майже тридцять два. Це не дуже багато, особливо в Нью-Йорку, але правда полягає в тому, що я вже кілька років нікого не можу вподобати. То яка ж вірогідність зустріти чоловіка, в якого я закохаюся і тим більше закохаюся достатньо, щоб вийти заміж? Я вже втомилася не знати, з ким буду і чи взагалі знайду таку людину.

У мене є багато одружених друзів, і лише кілька з них мають у шлюбі щастя, але тих одружених друзів справді достобіса. Кілька щасливчиків нагадують моїх батьків: вони спантеличені моєю самотністю. Розумна, красива, приємна дівчина, як я, та ще й має так