Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

У Маргарити вирвався здивований вигук, коли Чернишевський, простягнувши руки, різким рухом зірвав покривало, відкидаючи в сторону. Перш ніж шок встиг перетворитися в обурення, підхопив Одинцову за талію, підкинув в повітрі. З боку могло здатися, що підняв невагому пушинку, але ніяк не дорослу, нехай і струнку жінку.

– Олеже, що ти?.. – питання обірвалося, варто було опинитися безжально закинутою на плече чоловіка вниз головою. Волосся, сплутавшись, пишною копицею впало на обличчя, закриваючи огляд.  

– Ритуле, без образ, – невинно погладивши шорсткою долонею по оголеному коліну, Чернишевський попрямував до ванни, – Якщо буду чекати, поки ти зволиш прокинутися, ми нікуди не встигнемо.

– Олег, відпусти зараз же! – задихнувшись від гніву, Одинцова задріботала ногами, намагаючись звільнитися.

Куди там! Чоловік міцніше притиснув її за стегно. Гарячність великої руки обпалила шкіру крізь трикотажну тканину коротеньких піжамних шорт. Добре, що докумекала одягнути цнотливий наряд в порівнянні зі звичними нічними пеньюарами. Світити перед Олегом голими кінцівками остання справа. Але він теж хороший!

– Уже відпускаю, – примирливо видихнув, відчинивши двері у ванну кімнату.

Перш ніж Маргарита встигла поцілити кулаком в його спину, дійсно поставив на підлогу. Примружившись, дівчина збентежено огледіла чоловіка. Стояв, як завжди, незворушно-серйозний, так і хотілося збити пиху з обличчя. Зупиняли лише смішинки, що танцювали в блакитних бездонних очах. В якусь мить здалося, ніби він продовжить розпочате вчора і...

– Збирайся, – одним гострим словом перекреслюючи найменші сподівання, що затаїлися в потаємних куточках душі, – у тебе на все двадцять хвилин.

Змірявши Маргариту на подив байдужим поглядом, відвернувся і прокрокував до виходу. Зам'явшись у дверях, зупинився. Дівчина, користуючись нагодою, обережно покликала:

– Олеже? – той повернув голову до неї в профіль, – це все, що ти хотів? Будеш і далі поводитися так, наче вчора нічого не сталося?

 Слова злетіли з вуст перш ніж подумала. Хто лишень за язика тягнув? Видно, повернення Чернишевського в її життя дає свої плоди, хороші чи погані покаже час.

– Одягни щось практичне, – замість відповіді, зазначив чоловік.

Смикнув плечем, наче позбавляючись від тяжкого вантажу, і поспішив вислизнути з кімнати, залишивши чергову порцію питань. Часу на пошуки пояснень у Маргарити зараз не було, чомусь думки не прислухатися до прохання і збунтувати навіть не виникало. Олег щось задумав. Єдиний спосіб з'ясувати, що саме – виконати вказівки.

На тому і вирішивши, Рита взялася за створення сьогоднішнього образу. Часу для повноцінних зборів залишалося катастрофічно мало, проте жахливе минуле подарувало одну з небагатьох навичок – збиратися в умовах, рівних польовим, і робити це якісно. Через призначені двадцять хвилин вмилась, причесалась, підфарбувала повіки водостійкою тушшю,  одягнулась в потерті джинси, футболку, шкіряний піджак поверх та вже крокувала по широких сходах на перший поверх.

Подумки не раз подякувала Чернишевського що, розбудивши, не став відкрито нагадувати про минулий вечір і маніпулювати нею, піддаючись на провокації. Але судячи з власницької поведінки, забувати теж не мав наміру. І нехай! Тепер лише глухому і сліпому незрозуміло, що їх відносини зазнали значних метаморфоз – як раніше точно не буде. Ні до чого це «як раніше». Інше питання, як все зобразитися на майбутньому. Та Одинцова в будь-якому випадку зустріне переміни з високо піднятою головою.

– Маргарито Андріївно, – коли дівчина спустилася, привітав Руслан, що очікував у вітальні. – Доброго ранку. Гарно виглядаєте, – підморгнув.  

У відповідь дівчина обдарувала його незначним кивком. Щодо втішного компліменту мала численні сумніви – після майже безсонної ночі під очима як мінімум виднілися синюваті кола. Втома не могла не вплинути на зовнішній вигляд в цілому, тут не до краси. 

Пройшовшись углиб кімнати, Рита зацікавлено глянула в бік порожнього обіднього столу. Замість очікуваного сервірованого сніданку, стояла акуратна вазочка з білосніжними трояндами. Відсутність Олега насторожувала. Обернувшись до Буртенко, що з видом здорової байдужості підпирав кут стіни біля сходів, запитально підняла брову. На що чоловік, опускаючи голову, засунув руку в кишеню і, витягши якусь дрібничку типу дармовиса, покрутив, відзначаючи:

– Олег В'ячеславович чекає Вас на вулиці.

– Навіщо? – Одинцова насупилася.

Підозри розросталися, навряд чи відповіді з'являться перш ніж знайде Чернишевського, але щось зупиняло стрімголов помчати до чоловіка. Щось, або хтось. Наприклад, Руслан, що стояв в парі кроків. Може, він і грає на боці Олега, але вже завтра в другій половині дня повернуться на територію Кирила і одному Богу відомо, настільки добре Буртенко вживеться в роль засланого козачка.

– Вам краще самій про це запитати, – відмахнувшись, чоловік продовжував уважно розглядати камінчик. Лише після того, як Маргарита близько хвилини свердлила його зацікавленим поглядом, перевів до неї очі, пояснивши: – Судячи з підготовленого автомобіля, запланована поїздка.

– А ти? – склала руки на грудях.

– Що я? – вперше з цікавістю звернувся до Одинцової.