Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Ноги підкошувалися, немов хмільні, очі були затуманені пристрастю і бажанням. Серце, наче шалене, вискакувало з грудей. По жилах швидко бігла кров, віддаючи гучними набатами в скронях. Дихання збилось, а тяжкість відчувалась в кожній клітинці тіла. В вухах дзвеніло, а голова добряче паморочилась. Подібної гри гормонів і викиду тестостерону чоловік не відчував давненько, якщо відчував коли-небудь. Це крутіше адреналіну, отриманого від швидкого галопу на коні, або стрибка з парашута. Це… Чорт забирай, але ж нічого навіть не було! Цілковито! Позаймав Ритку біля дерева, поцілував разок-другий, дослідив певні вигини тіла. Що з того? Де він і де Одинцова?

Дідько! Нічого. Зовсім нічого не сталося, хоча дуже хотілося. І Риткі хотілося, знав напевно. Не тільки через вимогливе прохання повернутися і закінчити розпочате. Відчував. Відчував, як відгукувалося тіло на нехитрі ласки. Хотів її так, як не бажав жодну жінку раніше. І міг отримати, варто було лиш проявити трішки наполегливості, проте не став лякати дівчину завчасно.

Чернишевський переконував себе, що вчинив правильно. Скільки років чекав Маргариту, слідував по п'ятах, сподіваючись на втілення мрії? Вічність розміром в десятиліття. Хіба змінить щось декілька тижнів або місяців? Для нього нічого – чекав роками, почекає ще. Для Ритки час стане рятівним, дозволить повною мірою оцінити, хто є хто. Чернишевський не мав права ризикувати відламками довіри, зібраної по крихтах, йому необхідно повернути ту Маргариту, в яку одного разу закохався.

Нічого, потерпить. Впорається. Головне, щоб норовлива зрозуміла – їй ніяк не відкрутитися. Вона потрібна Олегу не для приємного проведення часу. Вона потрібна йому цілком і повністю, з усіма тарганами і дивацтвами, з усіма страхами і помилками. Потрібна як повітря та цілюще джерело, як єдина можливість існувати. Весь сенс життя Олега виключно в Ритці. Все, що коли-небудь робив – в ім'я неї. Зараз ніщо незмінно.

Чорт забирай, але чому так погано? Чому перед очима стоїть її образ? Пальці досі відчувають шовковистість тіла, піддатливого, наче віск. Чому кожна клітинка вимагає розрядки? Тієї, що може прийти з однією-єдиною жінкою?

 Швидко вибіг по сходах. Досягнувши кабінету, залетів в кімнату. Не озираючись, кинувся до буфету, де звично стояв алкоголь. Віскі, коньяк і, якщо Наталя Іванівна не встигла прибрати, горілка. Неважливо, що пити. Головне, скоріше накачатися чимось, здатним витіснити цю спокусницю з голови. Для початку на сьогоднішню ніч, щоб не послати хвалену витримку якомога далі та не майнути до Ритки за втіленням в життя найвідвертіших сексуальних фантазій.

Схопивши першу-ліпшу пляшку, чоловік хлюпнув спиртне в широкий келих, осушив. Пекуча рідина обпалила зсередини. Горілка. Дешево і сердито. Так навіть краще, бо байдуже чим напиватися. Біленькою це станеться набагато швидше і якісніше. Заплющивши очі, втер рота тильною стороною долоні чи то бажаючи стерти краплі гіркого алкоголю, чи щоб позбутися присмаку солодких губ Маргарити.

Перед очима знову виникла картинка зі спробами дівчини звабити його. Подумати тільки – спокусниця знайшлася. Чернишевський був більш ніж упевнений, що чоловіки падали на коліна перед її чарами, багатьом кружляла голови. Напевно, в поведінці нинішньої Одинцової немає нічого дивного, та от біда – для Олега вона як і раніше залишалася його юною Риткою-Маргариткою, наївною та нетямущою дівчинкою. Та все ж її сьогоднішня поведінка дуже заводила… 

– Нічого собі! – глузливий голос за спиною швидко повернув його в реальність, – Це ж треба було такому статися! Невже самому Олегу Чернишевського жінка не дала?

З гуркотом опустивши стакан на столик, чоловік, намагаючись зберегти самовладання і витримку, зі свистом втягнув повітря. Повільно, подумки умовляючи себе не прибити людину, що стала мимовільним свідком його маленької поразки, розвернувся на сто вісімдесят градусів. Втупився роздратованим поглядом на того, що сидів у кріслі.

Варто було очікувати когось ще? Ну, Руслан! Ще так величаво розвалився, закинув ноги на стіл, в руках келих зі спиртним, судячи за бурштиновим кольором – віскі. Ну, засранець, і не сиділося у себе в кімнаті?

– Чого тобі? – вголос буркнув Чернишевський.

– Та нічого, – знизавши печами, Буртенко різко скинув ноги на підлогу. Посміхнувшись, пригубив зі склянки: – Прийшов поспівчувати. Що поганого?

– Собі поспівчувай, бовдуре! – відвернувшись, Олег підхопив пляшку і зробив короткий ковток з горла.

Всередині, обпалюючи, знову стало гірко. Це повинно заспокоїти, зменшити запал, але з новими ковтками ставало лише гірше.

– Мені навіщо? – почулося за спиною здивоване, – Друже, я не маю таких проблем з жінками. На щастя.

– Почнемо з того, що у тебе і жінки-то постійної немає, – скрипнув зубами Чернишевський, – На щастя для неї.

– Вважаєш, я настільки поганий? – з театральним подивом, обурився Буртенко, – Щоб підкорити серце однієї-єдиної красуні?

– Підкорити – з легкістю, а ось утримати – навряд чи. Ти не створений для сімейного життя, – спираючись долонями об стіл, зітхнув Олег, прикриваючи очі. 

І тут Маргарита. Дідько, здається, сьогодні йому гарантована безсонна ніч.

– Типу ти створений? – резонно помітив товариш, – Усе свідоме життя один, як справжній ватажок роду Сірих псів. Тюремні нари, робота, при якій небезпечно мати сім'ю, все життя як на пороховій бочці. Нащо воно тобі потрібно?