Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна
Замість відповіді Чернишевський поблажливо пирхнув. Буря як завжди перебільшує, або не хоче бачити очевидного. Не здалася Олегу ця нікчемна робота, якби не було на кону життя і щастя Маргарити. Та про це до пори до часу краще нікому не знати. Зокрема, другу.
– Все-таки, Вовкодаве, – через декілька хвилин, коли чоловік забувся, що знаходиться в кабінеті не один, зауважив Руслан, – давай відверто. У тебе реально серйозні наміри щодо Одинцової?
– Тебе щось дивує? – розплющивши очі, Чернишевський обернувся до Буртенко.
Той стояв посеред кабінету, відсторонено розглядаючи рідину в бокалі. З таким виглядом, ніби плювати на все. Хоча Олег прекрасно знав, що за показною байдужістю звично криється цікавість. І не прогадав, почувши роздуми:
– Друже, якщо відверто, при всій моїй повазі до Вотану, толерантності до Маргарити і її минулого, вона... як би м'якше висловитися... – Буртенко прокашлявся, зухвало дивлячись на Чернишевського, – Припустимо, з Вотаном вдасться залагодити, він зрозуміє і прийме тебе, але навіть із таким високопоставленим дахом, Одинцова була і все одно залишиться повією, розумієш ти чи ні?
Останнє слово подіяло на Олега наче червона ганчірка на бика. Погляд затьмарився, та цього разу не від пристрасті – від роздратування та злості, неконтрольованої та нестримної. На вилицях заграли жовна. Долоні моментально стиснулися в кулаки до білих кісточок. Чоловік нічого не чув і не бачив окрім «доброго» друга.
Руслан, або не розуміючи, що несе і до чого доводить Чернишевського, або спеціально провокуючи з видом цілковитої впевненості у власній правоті, продовжував викладатися:
– І не треба нагадувати, що потрапила вона туди випадково. Всі вони випадково. Хрін з цим. Проблема в тому що, попри причини, вона варилася в тому казанку, причому довгі й довгі роки, можна сказати, встигла опанувати всю кухню процесу. Це у неї як невиліковний вірус в крові. Повір. За шість років роботи я добре вивчив психологію подібних вільних або невільних куртизанок. Маргарита не виняток. Знайди собі нормальну жінку. Нащо тобі ша...?
Чернишевський відреагував миттєво. Залишок фрази канув в лету, бо кулак Олега приземлився в ніс Буртенко. Від несподіванки той похитнувся, машинально випускаючи з рук склянку, що відразу з дзвоном розбилася об підлогу.
– Вовкодаве, ти очманів? – стираючи крапельки крові з лиця, – Побий ще мене через чергову сучку!
– Ще чого, – змірявши Руслана сповненим співчуття поглядом, – робити більше нічого. Тобі зараз хоч кіл на голові теши, все одно не зрозумієш, а коли в один прекрасний день немов обухом по твоїй дірявій голові стукне любов'ю, розберешся. Якщо кохаєш людину по-справжньому, начхати буде і на минуле, і на перешкоди. Заради любові, взаємної чи ні, але непідробної, можна піти на все, що завгодно – і через інших переступити, і через себе. Згадаєш ще мої слова, Русе.
Поморщившись, Буртенко зібрався щось заперечити, та Олег, махнувши рукою, вийшов з кабінету, з гуркотом зачинивши двері. Не хотів доводити конфлікт до рукоприкладства. Буря був одним з двох його кращих друзів. Руслан завжди опинявся поруч у скрутні життєві епізоди, допомагав справою і підтримував морально, але сьогодні Чернишевський не стримався. Як стриматися, коли в хід йдуть образи коханої жінки? У таких випадках дружні відносини відходять на другий план.
Буртенко наражався. Олег міг припустити, що той хоче допомогти, вважаючи, що так краще, та не той випадок – Чернишевський сам прекрасно знає, як краще. Проте розмова зменшила запал. Після Ритки варто було випустити пар. Чесання кулаків, звичайно, далеко від насолоди, що здатна подарувати кохана жінка, але на крайній випадок згодиться, все краще, ніж нічого.
Цієї ночі Олег не заснув, неприкаяно блукаючи по дому. Залишатися у своїй кімнаті не хотілося, особливо знаючи, що поруч за тоненькою стінкою мирно сопе головний об'єкт його бажань. Боявся не стриматися. Маргарита постійно ввижалася поблизу: то люта і палка від обурення на нього, то пристрасна і скуйовджена від його ж дій, але незмінно одне – скрізь жадана і необхідна.
Декілька разів пошкодував, що зупинився, проте швидко проганяв такі думки. Зважся довести Ритку до екстазу, навряд чи зміг би зупинитися вчасно, і вона не зупинилася, не стала задовольнятися малим, вимагаючи більшого. Тоді це могло б обернутися катастрофою. Ніч, здатна ненадовго зблизити, після могла нещадно зруйнувати відродження довіри і розлучити їх, забираючи в Олега кохану назавжди. Не дарма сказав: «Або все, або нічого». Життєве кредо, за яким Чернишевський слідував останні роки. Воно його повною мірою влаштовувало і не раз виручало. Часом мирився з визначенням «нічого», у чому завгодно і коли завгодно, якщо справа не стосувалася сердечних переживань і Маргарити. З нею ж згоден лише на «все». «Нічого» вже було. Повторення історії не допустить.
Більшу частину ночі Олег розмірковував, що очікує його з приходом світанку. У що трансформується ставлення Ритки? Якби він дозволив собі трохи більше, впевнений, що дівчина зустріла б його збентеженням і незручністю, та зараз більш імовірно продовження холодної війни та байдужості, або повна відстороненість. Жоден із варіантів чоловіка не влаштовував. Необхідно було терміново вигадувати максимально безболісний вихід з положення, інакше замість запланованого на триденний уїк-енд зближення й отримання кредиту довіри, сильніше віддалить Риту від себе.
