Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

Медсестра з приймального відділення принесла їх до ординаторської та за всіх майже урочисто віддала Яні, а потім, підморгнувши, засунула збентеженій дівчині конверт. Синичка майже не чула коментарів і вигуків. Яна не сумнівалася, що навіть якщо медсестра не прочитала тексту, всі й так здогадалися, від кого квіти.

Тетяна Михайлівна вручила розгубленій Яні чергову вазу й прошепотіла на вухо: «Даруючи жінці фрезії, чоловік довіряє їй своє серце».

Тоді Яна не надто замислювалася над сказаним. Зараз же, наприкінці дня, вона отримала можливість спокійно, без свідків помилуватися сюрпризом, а ще подумати над словами колеги.

Не те щоб вона сумнівалася в зізнанні Остапа під час короткого прощання, але на відстані все завжди виглядає в іншому світлі. Якщо почуття недостатньо сильні. Хоча, якщо судити по записці та СМС…

«Вже сумую і дуже сподіваюся на швидку зустріч. Твій Остап».

«Мій Остап».

Милуючись кремовою ніжністю, вона все повторювала й повторювала ці слова.

— Додому збираєшся?

Яна обернулася й посміхнулася.

— А ти?

Сергій підхопив стілець і влаштувався поряд.

— Я чергую.

— Якось не хочеться додому.

Якби Остап не полетів, вона б мріяла про це. Залишитися вдвох, без свідків і зовсім не важливо, чим вони при цьому займатимуться.

— Ти не могла б думати про щось інше? Я, між іншим, чоловік неодружений. Зрештою, я просто чоловік. А в тебе зараз такий вигляд…

— Вибач, — пробурмотіла Яна, але посмішку не стримала.

— Це і є той знаменитий букет, який поставив на роги весь приймальний покій? До нас ще жодного разу не заходив кур'єр з таким великим віником і не цікавився на весь коридор, де він може знайти пані Синичку.

— Невже правда?

— Такі події люблять обростати чутками, тож ручатися не можу. Але якщо судити за розмірами того, що бачу…

— Хоч ти не знущайся.

— Навіть не думав. А що у листі? Окрім «Твій Остап», звісно.

— У цій лікарні особисте життя зовсім відсутнє, як таке.

— Особисте життя для лікаря — велика розкіш.

Вимовляючи ці слова, Вороний раптом засмутився, і Яна торкнулася його плеча.

— Ти перебільшуєш. Все не так погано.

— Я знаю, про що говорю. Принаймні серед хірургів це дуже часте явище.

Яна пам'ятала, скільки разів усі перипетії в сім'ї Сергія ставали приводом для пліток. Це відбувалося давно, але, мабуть, відіграло чималу роль у його розриві з дружиною. Хто знає, як усе склалося б, якби не зовнішнє втручання?

— Сергію, у тебе ще все буде добре. Ось побачиш.

— Напевно, — Сергій тицьнувся носом у квіти й заявив: — Весною пахнуть. Вчора Галя телефонувала з Америки.

Ось у чому річ! Зголосилася дружина й розбурхала старі рани Вороного.

— Ти з нею розмовляв?

— Майже ні. «Привіт», гадаю, не рахується. Вона покликала до телефону Катю, а я не підслуховував. Навіщо вона надумала телефонувати до нас? Вона завжди розмовляла з донькою, коли Катя гостювала у її батьків.

— Можливо, їй хотілося почути й твій голос?

Сергій смикнувся, наче від ляпаса.

— Тільки не треба цього…

— Чого?

— Співчуття. Увесь цей час ми чудово справлялися без неї. До того ж вона ясно дала зрозуміти, що… безініціативний чоловік — тобто я — їй ні до чого. У мене, бачите, немає амбіцій. Дідько б їх узяв!

— Вона могла передумати.

— Гаразд, я можу зрозуміти, що їй хотілося поїхати туди. Запросили в НДІ й таке інше. Але що б я там робив? Займався домашнім господарством? На мене там ніхто не чекав. Довелося б вивчати англійську, складати купу різних іспитів — невідомо скільки разів, і потім вибиватися море років у люди. І все це — за найкращого розкладу. Тут же у мене є робота, і дочку виховую я, а не няньки.

Останні слова він майже прокричав, і Яна не стала йому суперечити. Сказала просто:

— Ти — чудовий батько та талановитий хірург.

Він скосив на неї очі й пробубнив:

— Тільки не перестарайся, бо я повірю.

— Я ніколи не брешу.

— Знаю. До речі, у твоєї Терези відновився ритм.

— Правда? Вже біжу до неї.

— Надто не поспішай. Вона нікуди не дінеться.

Яна мчала коридором, але в якусь мить їй дещо спало на думку. А що робитиме вона, якщо Остап знову запропонує їй переїхати до Канади? Адже її диплом там недійсний.

* * *

Ранок наступного дня видався похмурим, але Віка, ще не розплющивши очі, все одно посміхалася. Вона почувала себе добре. Чудово!