Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Ага. Він думає, що Хелена — твій квиток у світле майбутнє.

Він справді багато чого не помічав. Виявляється, його батько теж має свої таємні задуми.

— Що ще ти помітила?

— Ще Хелена дивиться на нас, як на… другий сорт, чи що.

— Щойно ти казала, що вона хоче за мене заміж.

— Хоче. Вона ж не дурна. Ти — гарний, перспективний, розумний.

— Думаєш?

Остапа потішили її слова, хоча він і вважав, що дівчинці не вистачає об'єктивності. Турбувало його інше. Він зрозумів, що сестра виросла. Цікаво, їй подобається якийсь хлопець? Хоча, навряд чи вона відповість, якщо він запитає.

— Так, саме так. А ось ми з татом їй не до вподоби. Таке враження, що вона говорить зі мною через силу, а з татом — за потребою. Тільки він цього не бачить. А ось Яна, вона звертається до мене так, наче я їй цікава.

— Думаю, що ти їй справді цікава.

— Обов'язково розберуся з цим під час особистої зустрічі.

Особиста зустріч. Скоріше б одужав батько.

— Ти знаєш, я радий, що ти встрягла в нашу розмову.

— Це добре, бо вже думала, що ти лаятимешся.

— Невже?

Тамара засміялася, пританцьовуючи, обійняла й цмокнула його в щоку.

— Ні. Ти — найкращий брат у світі. А я — найкраща сестра.

— Головне, скромна, — розреготався Остап.

— Кому у наш час потрібна скромність?

— Мені.

— Тому я й нагадала тобі про скайп.

Остап подумав, як добре мати уважну та кмітливу сестру. Весь наступний день його не полишав гарний настрій.

Попри те, що офіційно Остап вважався у відпустці, вдома він знаходився рівно стільки, скільки потрібно було для добробуту сестри. Полагодивши все, що потребувало ремонту, більшу частину доби Остап проводив у лікарні — поряд з батьком та на операціях, спостерігаючи та навчаючись новому.

На початку наступного тижня Ерік Вільсон повідомив, що лікування батька можна продовжити за амбулаторних умов. Остап і сам помітив, що Дорош-старший виглядає значно краще, ніж у день його приїзду. Він подякував лікарю, отримав рецепти потрібних ліків і вирушив разом із батьком додому.

До їхнього повернення невелика за місцевими мірками квартира була ретельно прибрана Тамарою. Подвиг із її боку. Сестра не надто любила цю справу, але з такої нагоди постаралася. Вона навіть поставила біля ліжка батька букет весняних квітів і спекла пиріг із готового листкового тіста. Мало того — Тома втрималася від зауважень, коли батько випив чай ​​із пирогом та не похвалив дочку.

Остап подякував дівчинці за двох і поцілував її у маківку.

Вона втекла до подружки робити уроки, а батько влаштувався біля телевізора й почав обурюватись, що син витратив надто багато грошей на ліки. Остап роздратований діалог не коментував. Він знав, що гроші, тобто їхня обмежена кількість, болюче питання для Богдана Дороша. Через них він приїхав до чужої країни та тяжко працював, щоб забезпечити сім'ю. У перші роки їм довелося відмовляти собі багато в чому, але зараз справи йшли значно краще. На жаль, батько так і не навчився витрачати зароблене на дрібниці, без яких можна обійтись. Ліки, звичайно ж, не належали до цієї категорії, але батько все одно вважав їх зайвими, намагаючись обмежитися мінімумом.

Замість звичної суперечки про таблетки, Остап вирішив побалакати про те, що довго відкладав, бо батько перебував у лікарні. Він сів у сусіднє крісло й ввімкнув спортивний канал.

— Мені потрібно повертатися, — він поглянув на батька, але той, здавалося, не чув його слів. Або не хотів чути. — За декілька днів.

— Навіщо такий поспіх? Ти щойно прилетів. І взагалі…

— Що?

— Не розумію, чому маєш їхати саме ти? Як я зрозумів, майже все налагоджено.

— Не все.

— Залишилися якісь дрібниці. Ти потрібен тут.

— Родзинський дав добро.

— Начальство — це важливо. А як же ми — я та Тома? Про нас ти подумав?

— Тату, ти — в нормі. Майже, але решта — справа часу. Вільсон сказав, що кардіограма тепер не гірша, ніж була перед моїм попереднім від'їздом. Що стосується Томи, то ти приглянеш за нею, як це було завжди.

— Приглянеш! — у голосі батька відчувалася гіркота, але Остап не розумів, у чому причина. — Усе зіпхнули на старого.

— Тату, тобі лише шістдесят із хвостиком, і раніше із Тамарою не виникало проблем. Що змінилося?

— Відповідно, ти не розумієш?

— Зізнаюся, що ні. Сам чудово знаєш, що стенокардію вилікувати важко. Не мені тебе вчити. З нею лише можна боротися, приймаючи необхідні пігулки. Регулярно. Якщо тільки ти не зважишся на операцію.

— Не хочу.

— Про це можна було здогадатися. Тоді пий ліки й поясни, зрештою, в чому полягає проблема. Моє перше відрядження не викликало в тебе негативних почуттів. Ти навіть радів, наскільки я пам'ятаю.