Барсику, де мій заєць? - Тіна Вітовт

- Та яке вам право давали всіх хлопців собі забирати? Мені також хлопець родовитий потрібен! - у відповідь не менше гиркала Мавпа, різко забувши про свої "смертельні" рани вскочила, як гірська коза. - Своїх маєте, чому мені з Яром заважаєте?

Остання фраза мене ввела у ступор.

- Кому, кому заважають? - вкрадливо з ноткою гніву в голосі перепитав.

Незнаю що було написано на моєму обличчі, чи чути у голосі, але Мавпа з переляку гикнула, гепнулася на м'яке місце і почала незграбно задкувати на четвереньках від мене, не забуваючи тримати мене у полі зору.

- До-до-допо-мо-жіть!!! - заверещала переляканим поросям.

Своїм вереском, а ще тим що мені перегородив дорогу Марк, вивели мене зі своєрідного трансу. Огледівся, а на мене перелякано вирячилися усі хто був на полігоні. Я і не помітив, як перейшов у звірину іпостась. Тільки цього разу відчував себе більшим, ніж зазвичай.

- Яре, видихни друже, - тепер Марк був сам спокій, - тобі необхідний відпочинок, і бажано зі своєю істинною бути поряд...

- От, трясця, і цього забрали, що за скотина це зробила? - подала голос Мавпа, явно не розумне створення, або цілковита дурепа.

Її щастя, що не роздер на тому ж місці, викладачі швидко витягли ту навіжену з полягону, за шкірку. Але не раджу з'являтися мені на очі.

Нікому не дозволю ображати свою істинну пару. Свою кохану дівчину.