Барсику, де мій заєць? - Тіна Вітовт

Бігати у звіриній іпостасі довго затьмарює всі проблеми. А я вже кілька днів по пару годин так бігаю. Вітер шумить, ліс дикий, немає ніяких туристів, та непроханих гостей. Те що треба щоб відволіктися, та повернути холодність розуму.

Вийти на полювання у ліс ближче до диких гір було правильним рішенням. За останні дні на мене проблеми сипалися, як із рогу достатку. Здавалося, що може бути гірше, дівчина в яку закохався і за якою божеволів, виявилася заручена, та ще й не простими, а магічними путами пов’язана.

Я ще мав надію все виправити. Скільки літератури перерив, навіть у сховищах давніх манускриптів побував. І всі як один твердили, що такі заручини не розірвати. Так як магія поєднує ідеальні пари, що доповнюють один одного. Вони працюють такими собі підсилювачами та стабілізаторами магічних здібностей.

Мені стало зрозуміло, що тільки дурень відмовиться від такого подарунка долі. При тому що знайти свою істину пару не кожен взмозі. У лисів ще й особливість, якщо їх поєднує магія, то діти тільки у цьому союзі і будуть. Як розумно спрацьовано, адже в них тоді потомство здорове та максимально вбирають здібності батьків, та ще можуть збільшити потенціал врази.

Заради цікавості взяв почитати про барсів, все ж це мій вид перевертнів. Яке ж було моє здивування, коли у нас виявилася майже ідентична ситуація. Я раніше не звертав на це увагу. Адже справді у барсів поєднаних магічно сильніше потомство, ніж у тих хто не віднайшов свою пару, і з тугою поглядав на такі союзи.

Чи хотів я віднайти свою пару? Та мені було начхати. Мілана вибрала не мене, оце гризло. А обручка на її пальці мене добила. Я знаю такі, їх можна одягнути тільки всім серцем прийнявши свою пару, і вже потім вона не знімається, це для зручності обертів. Тоді я ходив як у воду опущений.

Ну за що таке глузування долі? Так, я далекий від ідеалу, але і поганим хлопцем назватися, язик не повертається. Ніколи не обіцяв дівчатам нічого, вони знали на що йдуть. А з лисичкою все дало збій.

Привів до тями мене випадок на балу. Клята рись мене напоїла, якоюсь гидотою, а ще вона сама її напилася, дуринда. Коли вийшов з кабінки вбиральні за рисю, що просто вляглася на підлогу, і побачив вираз обличчя Мілани... Мені тоді було так гидко від самого себе. Весь дурман ніби спав. Дякую Дану, не знаю як би виплутався з того казусу. Ніколи не думав, що мій суперник стане рятівником моєї репутації, та що там репутації моєї сім’ї , мене батько зжер би з патрохами за подібний скандал.

От і зараз щоб не наробити ще більших дурниць, поїхав у нашу далеку резиденцію, подалі від цікавих папарацці. Провітрю голову, а там повернуся до академії з новими силами.

Так моя здобич, звичайна дика косуля, жує спокійно травичку, і не підозрює, що за нею стежить хижак. А я хижак досвідчений, хитрий та небезпечний.

Присів у засідці. Акуратно, щоб не спровокувати жодних звуків, просуваюся вперед. Вітер дує на мене, тож вона мене не відчує, а коли побачить буде пізно. Максимально близько підкрався. Готуюсь до вирішальних дій. Потрібно зробити стрибок так щоб захопити її відразу, а не гонитися по лісі, як скаженому. Їсти вже неймовірно хочеться, а здобич ще бігати може. Ну все стрибок.

Та щоб тебе білки обсіли з усіх сторін. Якась дрібнота перебила мені все полювання. Це непорозуміння вискочило, майже перед самим носом та вп’ялося відразу в шию моєї косулі. Та де ти дрібнота взялася? І чому я тебе тільки зараз помітив? Це або я здаю позиції, або це мале за мене винахідливіше. Та що ти взагалі таке?

Переді мною сидить дрібний сніжний барс, відтінку щойно зібраного меду. Тримає в зубах мою косулю, ще й шипить на мене, та хвостом з боку в бік виляє. Та свої чорні, як ніч очиська не зводить зі свого суперника, тобто мене. Та це дитинча мене обставило, чи що?

Так, Яре, ото посміються з тебе, коли дізнаються, що самого грізного адепта академії обвело навколо пальця дитинча барса. Цікаво, це не дика кішка, а перевертень! Звідки тільки взявся тут? Наскільки мені відомо, що це наша територія і ніхто чужий забрести просто так не міг.

Наші дивоглядки затягнулися. Потрібно припиняти, і взнати де його чи її батьки. Ще тільки з дитиною мені не вистачало возитися. Так і бути накормлю це непорозуміння. Треба обертатися і поговорити, бо ніяк не можу вловити хвилі на якій спілкуватися в звіриній іпостасі.

- Гей, малеча, це була моя косуля, я її вистежував понад годину, - почав налагоджувати контакти.

Мовчить, обертатися не збирається, тільки стежить очима, та хвостом нервово посмикує. Косулю так і тримає в зубах.

- Може ти обернешся? Я знаю, що ти не дикий, а перевертень. Даю слово власника цих земель, що не завдам тобі школи.

Далі мовчить та дивиться.

- Гаразд, здаюся, - підняв руки в примирливому жесті, - третина твоя, так вже і бути поділюся здобиччю, - надіюсь провокація подіє.

- Ти геть здурів, чи з дуба впав? Яка третина? Це я її зловила та загризла! – обурено вигукнула.

Твою ж... та це дівчисько мене обставило, і вона явно вже не дитина, напевне років дев’ятнадцять має, якщо з натяжкою.

- Мала, не огризайся до старших, та і це моя земля, - треба поставити її на місце.

- Ні, ти походу в сосну стукнувся, та ще й добряче, чи тебе білки шишками закидали? - от нахабна дівуля.

- Не нахабній, я намагаюся домовитися, - говорю, а сам розглядаю тендітну фігурку, що вивчає тушку косулі і думає, як то ту тушку затягнути до себе додому. Доречі, а де її дім?

- Я в тебе не питала дозволу раніше і зараз не збираюся, - відрізала.

Що? Яке ще раніше? Скільки вона полює на моїй землі?

- Не зрозумів, ти що, тут полюєш не перший раз?

- Який здогадливий, - закочує свої великі темні очі, - ти точно барс?

- Ти знущаєшся? А хто я по-твоєму? - вона починає мене дратувати.

- Рухаєшся дуже голосно, ти мені ще зайця винен, - тицяє в мене пальчиком, та вона знущається з мене.

- Якого ще зайця? - ну здивувала, про що вона, - ніякого зайця я не ловив.