Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

затикати йому рота. А після церемонії всі пили шампанське у будинку, так Фреді залив у себе ще дві пляшки — на додачу до всього, що встиг спожити. Все кричав до Лулі, що з неї буде така актриса, така актриса, але вона на те не зважала. Просто ігнорувала його. Тулилася до Евана на дивані, й вони були такі... такі...

У підведених чорним очах К’яри раптом заблищали сльози, і вона витерла їх красивими білими руками.

— ...такі закохані. Вона була така збіса щаслива, в житті не бачила її щасливішою.

— Ти знову бачила Фреді Бестиґі у день, коли померла Лула, так? Ви його зустріли у фойє, коли виходили?

— Так,— озвалася К’яра, витираючи очі.— А ти звідки знаєш?

— Від Вілсона, охоронця. Він думає, що Фреді сказав Лулі щось неприємне.

— Так, так і було. Я й забула про це. Фреді щось сказав про Дібі Макка, мовляв, Лула так радіє його приїзду, от би зняти їх разом у кіно. Не пригадаю, що саме він сказав, але це було якось брудно, розумієш?

— Чи знала Лула, що Бестиґі колись дружив з її прийомним батьком?

— Вона мені казала, що тоді вперше про таке почула. У будинку вона завжди трималася подалі від Фреді. Не любила Тенсі.

— Чому?

— О, ну, Лулі було байдуже, в чийого чоловіка найбільша яхта, вона не хотіла мати справи з тим народом. Вона була настільки вища за це — зовсім не схожа на тих сестер Чиллінгем.

— Гаразд,— сказав Страйк,— а можеш мені детально розповісти, що ви робили того дня?

К’яра вкинула другу цигарку в бляшанку з кока-колою, де та знову пирхнула й погасла, і негайно запалила третю.

— Так. Дай-но поміркувати. Ну, вдень я зустрілася з нею на квартирі. Прийшла Бріоні робити їй брови, потім зробила нам обом манікюр. У нас був такий собі дівочий день.

— Якою була Лула?

— Вона...— К’яра завагалася.— Ну, не така щаслива, як загалом того тижня. Але ніяких суїцидальних нахилів, нічого такого.

— Її водій, Кіран, казав, що вона пішла від матері у Челсі якась дивна.

— О Боже, а якою їй бути? У її мами рак, чи ж ні?

— Лула щось казала про матір, коли ви бачилися?

— Ні, майже ні. Тобто вона згадувала, що сиділа з нею, бо їй було, знаєш, кепсько після операції, але тоді ніхто не думав, що леді Бристоу помирає. Операція мала її якраз зцілити, розумієш?

— Лула не згадувала про якісь інші причини, через які настрій у неї трохи погіршився?

— Hi,— відповіла К’яра, повільно похитавши головою; біляве волосся знову впало їй на обличчя. Вона пальцями прибрала його і знову затягнулася цигаркою.— Вона була трішки сумна, трішки пригнічена, але я гадаю, що то через маму. У них були дивні стосунки. Леді Бристоу аж занадто трусилася над Лулі. А в тої від того мало не клаустрофобія була.

— Ти не помітила, щоб Лула комусь дзвонила, поки була з тобою?

— Ні,— відповіла К’яра, добре подумавши.— Пам’ятаю, що вона повсякчас дивилася у телефон, але наскільки я пригадую, ні з ким не розмовляла. Якщо вона комусь і дзвонила, то тишком. Вона кілька разів виходила з кімнати. Не знаю.

— Але вона ніби була у захваті від приїзду Дібі Макка?

— Та Господи Боже! — нетерпляче озвалася К’яра.— То всі інші були від Дібі Макка у захваті — Ґі, Бріоні — ну, і я сама, не без того,— додала вона з чарівною щирістю.— Але Лулі якось не захоплювалася ним. Вона кохала Евана. Не можна вірити всьому, що каже Бріоні.

— У Лули не було при собі папірця, не пам’ятаєш? Блакитного папірця, списаного її почерком?

— Ні,— знову відповіла К’яра.— А що? Що воно таке?

— Ще не знаю,— відповів Страйк, а К’яру ніби грім уразив:

— Боже! Ти ж не хочеш сказати, що вона лишила записку? О Боже мій. Це було би просто божевілля. Але ні! Це означало б, що вона заздалегідь прийняла рішення.

— Можливо, то було щось інше,— відповів Страйк.— Ти казала, що Лула ніби висловлювала бажання все лишити братові, так?

— Так, правильно,— щиро відповіла К’яра, киваючи.— Так, Ґі тоді прислав Лулі ті круті сумочки з нової лінійки. Мені, гадаю, він би нічого не подарував, хоч я теж була у рекламі. Але я одну розвернула — білу, «Кашиль», ну знаєш — і вона була прегарна! Він робить змінну підкладку з шовку, і тут спеціально для Лулі зробив африканський малюнок. І я їй така кажу, жартома: «Лулі, лишиш її мені у спадок?» А вона мені цілковито серйозно: «Я все відписую брату, але упевнена, що він тобі дасть усе, що попросиш».

Страйк виглядав будь-які ознаки того, що К’яра перебільшує чи бреше, але слова далися їй легко, і говорила вона, вочевидь, щиро.

— Чи ж не дивна відповідь? — спитав він.

— Гадаю, що так,— відповіла К’яра, знову відкидаючи волосся з обличчя.— Але така уже була Лулі — схильна до похмурості й драматизму. Їй Ґі часто казав: «Щось ти закувалася, Зозулько». Хай там як,— зітхнула К’яра,— натяк щодо сумочки вона не зрозуміла. Я сподівалася, що вона мені її просто подарує — вона ж, урешті-решт, мала їх чотири.

— Як ти сама гадаєш — ви були з Лулою близькі?

— О Боже, так, дуже близькі, вона мені все розповідала.

— Кілька людей сказало мені, що вона неохоче довіряла людям. Боялася, що її приватні зізнання потраплять до преси. Мені казали, що вона навіть випробовувала друзів, перевіряла, чи може їм вірити.

— О так, Лулі стала трохи параноїдальною після того, як її справжня мама почала продавати журналістам оповідки про неї. Вона, власне, питала у мене,— додала К’яра, змахнувши цигаркою,— чи казала я комусь, що вона знову з Еваном. Та ну! Як би вона взагалі це утримала в секреті? Про це всі патякали. Я їй сказала тоді: «Лулі, гірше, ніж коли про тебе говорять, буває лише, коли про тебе не говорять». Це Оскар Вайлд,— поблажливо додала вона.— Але Лулі не любила цей бік слави.

— Ґі Соме вважає, що Лула не повернулася б до Дафілда, якби Ґі не виїхав з країни.

К’яра глянула у бік дверей і заговорила тихше:

— Ґі міг таке сказати. Він дуже переймався безпекою Лулі. Він її обожнював, дійсно